Продовжуючи публікувати уривки з польської книги "Діти Собору ставлять питання", переходимо до інтерв’ю з видатним польським літургістом о.Станіславом Червіком, де Іренеуш Чешлік і Марек Валюш ставлять питання стосовно Конституції про Літургію. І це непрості питання. Якщо розвернення священика обличчям до люду можна пояснити досить легко, то питання "літургійної нудьги" вже не є таким однозначним…
Під час ІІ Ватиканського Собору о.Станіслав Червік, сучасний професор літургіки, відомий викладач та автор численних статей про Святу Літургію, вивчав теологію і літургіку в ПапськомуАteneum св.Ансельма, а також у Папському літургійному інституті там само, в Ateneum у Римі. 1961 року, під час Собору, він став доктором літургійного богослов’я. Отже, інтерв’ю…
Що є істотною новизною соборної Конституції про Літургію (КЛ)?
Треба пам’ятати, що ІІ Ватиканський Собор перший в історії зацікавився тематикою Літургії і представив інтегральне вчення про цей аспект життя Церкви. Крім того, Конституцію про Літургію треба розглядати в контексті 400 років, які минули після Тридентського Собору, і в контексті того безпосереднього приготування до Vaticanum II, яким був літургійний рух.
Найбільша новизна КЛ – це вказування на теологічні засади Літургії, тобто опертя її на бачення історії Спасіння (Літургія – її нинішній етап), а також спостереження і вказування в Літургії подвійної – спасительної і культової – течії Божого діяння. Істотною новизною є і наголошення на священстві всіх вірних на підставі участі в Літургії, поривання з клерикалізацією, що домінувала в попередньому періоді, а також демонстрація Літургії в багатому біблійному контексті й відкриття скарбниці Святого Письма для вірян, – скарбниці, яка була певним чином закритою через незрозумілість мови і через те, що раніше Біблія не читалася під час Літургії в достатньому обсязі.
Яким був привід повороту священика обличчям до вірних, – повороту, який став символом літургійної реформи після Собору?
Я думаю, це пов’язано з поняттям знаку і містерії в Літургії. Містерія – це не незрозумілість Літургії, а присутність спасенної дійсності під покровом знаків. Поворот священика був наслідком впровадження до Літургії національних мов. Якщо слово – це головний знак комунікації в громаді, то, говорячи до іншої людини, ми не повертаємося до неї спиною.
Треба принагідно нагадати, що сьогодні – після прочитання Катехизму Католицької Церкви – вже не можна казати, що священик здійснює Службу Божу. Треба казати про всю громаду, що вона справляє цю Літургію, а священик головує в цьому співслужінні. Літургійна громада є знаком Церкви як організму, у якому кожен член має незамінне місце й роль, яку він виконує. Тому ми кажемо, що Служба відбувається за участю молоді, дітей тощо – тих, хто задіяний в Літургії.
Напевно, найбільш цитованим формулюванням КЛ є визначення Літургії як "вершини і джерела всієї діяльності Церкви" (КЛ 10), але, попри це, здається, що воно не має відображення у свідомості. На практиці небагато людей знають, що воно означає.
Ми тут маємо справу з ієрархією цінностей, якими живе Церква. Наведена цитата містить образні вирази: вершина у якомусь гірському хребті, джерело, з якого витікає вода, особливо в пустелі, оаза. З теологічного боку треба сказати так: Церква не має більших благ, ніж присутність Христа і дія Святого Духа, ніж таїнства. Це поняття "джерела і вершини" щонайбільше стосується Євхаристії. Вона містить усі духовні блага Церкви. Вона – вершина і джерело всього сакраментального організму Церкви. Адже Євхаристія – це сам Христос – наша Пасха і Хліб Живий, Який через Своє Тіло, що оживляється і оживляє Святим Духом, дає людям життя.
У понятті "вершини і джерела" міститься також твердження, що Літургія не вичерпує всієї діяльності Церкви (КЛ 9-10). Є три стрижні життя Церкви: leiturgia, martyria (проголошення Слова, свідчення, усі форми прорікання) і diakonia (уся галузь доброчинної діяльності, служіння вбогим, хворим). Розрізнення цих трьох стрижнів пов’язане з функціями Христа як священика, пророка і царя-слуги. Не можна звести все життя Церкви до Літургії. Поняття Літургії як "вершини і джерела" треба розуміти в контексті всього життя Церкви.
Чи могли би ми тут уточнити, чим є Літургія, а чим не є, а також якою є ієрархія діянь Церкви в цій галузі?
Це важлива річ. Розрізнення між Літургією і не Літургією не завжди можна справно окреслити, хоч би, наприклад, у самому способі мовлення про порядок богослужінь у Церкві (згідно з КЛ, треба розрізняти Літургію і богослужіння). Літургія – річ складна. У її центрі – Євхаристія, але ця центральна дійсність променіє на інші таїнства, на Літургію годин, на сакраменталії, на структуру літургійного року. Це все – Літургія. Чимось іншим натомість є богослужіння: травневі, червневі, Гіркі жалі, Хресна дорога, приватна адорація, молитва дітей чи спільна молитва в родині.
Критерій розрізнення треба вбачати в "інтенсивності" діяння Христа і Церкви як Його Тіла. Є певні дії, встановлені Христом, які мають своє джерело в Ньому і в Його діях (Євхаристія, таїнства) або у якомусь авторитетному акті Церкви. А інші певні дії походять з приватної побожності і не залучають Христа і Церкву в той самий спосіб, як таїнства, з тією ж інтенсивністю.
КЛ каже, що завдяки Літургії, особливо Євхаристії, ми бачимо, чим є Церква. Чи не є так, що наша Літургія може не лише розкривати, а й маскувати Церкву?
Літургія – це маніфестація, епіфанія Церкви – такою є істина. А якою є дійсність? Я вважаю, що вона проходить серцем кожного учасника, кожного священика, кожного вірного. Поведінка нас усіх при виконанні цього центрального дійства, яке повинно маніфестувати Церкву, виявляє часом досить мізерний образ Церкви.
Мізерне поняття чи мізерна Церква?
Якщо ми крізь призму недільної Літургії оцінюємо нашу Церкву, самих себе, то треба сказати, що ми маємо таке поняття Церкви, якою є наша участь у Євхаристії.
Звісно, ми втішаємося тим, що в Літургії бере участь досить багато вірних, але який відсоток тих, хто мав би брати участь, це роблять? А як ми переживаємо Службу Божу? Між ідеалом і дійсністю – ще дуже довгий шлях. Приймімо це в покорі.
Літургія об’являє Церкву, а вона – як каже Собор – знак, таїнство спасіння всього людського роду. З того, що Ви кажете, випливає, що це знак, який не можна прочитати або складно прочитати, тому й не варто дивуватися, наприклад, атеїстам, які цього знаку не розуміють.
На щастя, це формулювання стосується Церкви і Літургії у вселенському вимірі. Адже не крізь призму нашої, часто далекої від ідеалу парафіяльної Літургії, ми маємо оцінювати Літургію усієї Церкви.
Але чому це об’явлення повноти Церкви ми маємо стосувати лише до Літургії у вселенському вимірі? Адже кожна Євхаристія є діянням Христа і всієї Церкви, представляє вселенську Церкву – так само як Христос у повноті є присутній у кожній Євхаристії, а не лише в Літургії у її вселенському вимірі.
Згоден. Грецький іменник ekklesiaмає у Новому Завіті три значення: по-перше, означає Церкву у вселенському вимірі, стосується всіх охрещених, пов’язаних із Христом – це його найширше значення. Друге значення, дещо вужче, охоплює локальну Церкву. І є найбільш вузьке, коли зміст цього виразу стосується конкретної громади. Якщо для означення цих трьох явищ ми вживаємо один і той самий термін "Церква", це означає, що всюди йдеться про одну й ту саму реальність Церкви. Але сила вираження знаку різниться.
Але чи наша Євхаристія не затіняє того знаку, яким є Церква?
Може, не так затіняє, як є недостатньо простим для прочитання знаком.
Чи не пов’язано це з масовістю нашої Церкви?
Умовою переживання Літургії є існування певного суспільного зв’язку між людьми, які збираються разом. Що глибшим є зв’язок у щоденному житті, то більшим є шанс глибшого переживання Літургії. Безсумнівно, Євхаристія у менших групах дає більші шанси глибшого прожиття. Але документи, говорячи про Літургію в малих групах, зазначають, що не потрібно організовувати такі збори в неділю, щоби не перешкоджати згромадженню усієї спільноти у день Господній.
Часом, якщо подивитись оком холодного спостерігача на те, що відбувається в церквах, здається, ніби Літургія – це щось нудне, що виконується через необхідність, не дає радості, не переживається як надзвичайна подія. Тому її намагаються зробити більш привабливою. Чи це хороший спосіб перемогти певну інертність вірних?
Християнин ніколи не може бути "холодним спостерігачем" Церкви. Ви сказали, що Служба Божа може здаватися нудною. Я вважаю, що це враження нудьги і знеохочення може виникати як у священика, так і у вірних. Священик, наприклад, дивиться, як чимала частина вірних стоїть за межами церкви, і думає: "Що я маю зробити, щоби вони увійшли?" З іншого боку, мені не зрозуміло, у чому полягає причина неохоти світських вірних до читання Святого Письма на Літургії? Чи все це нестача ініціативи священиків, чи неохота мирян? Не знаю, але це мене дуже засмучує.
Причина нудьги лежить у серці людини, у її прохолодній вірі, а не в структурі обрядів. І якщо слово "привабливість" розуміти буквально, як "притягування", то, коли нас не буде притягувати Христос, будь-які спроби зробити Літургію більш дивовижною чи привабливою ні до чого не приведуть.
Чи є стосовно Літургії принциповим розрізнення "букви" і "духу" Собору? Адже ми бачимо, що в деяких пунктах практика помітно пішла далі (зокрема, національні мови, співслужіння), а в деяких – ні (наприклад, Причастя під двома видами).
Це правда, що деякі рішення Собору народилися у великому болю, наприклад, щодо тих самих питань співслужіння, національних мов, Причастя під двома видами. Тож в осередках, де існував опір із боку єпископів чи теологів, під час реалізації вони стикатимуться з труднощами.
Ви перебували на час початку Собору в Римі. Чим був для Вас Собор?
Моїм особистим досвідом із дня відкриття Собору був досвід вселенськості Церкви. Я брав участь у процесії виходу понад двох тисяч єпископів – отців Собору – з Апостольського Палацу до базиліки св.Петра.
На жаль, мені здається, що роздмуханий Собором запал та ентузіазм нині немов загас. Думаю, ця публікація повинна повернути нас до тих тверджень, розбудити той запал і захват; щоби ми не звикли, щоби ми всі пробудилися.
З книги "Діти Собору ставлять питання"
ФОТО:
Меса святого папи Григорія – укладений ним чин літургії римського обряду досі залишається основою латинської Меси
"КВ" в електронному форматі
