Святий Павло Фівейський

за східним календарем (візантійським, юліанським)

Святий Павло Фівейський, перший пустельник і засновник чернецтва

Павло Фівейський, теж: Павло Єгипетський, Преподобний Павло Тивейський, Павло Пустельник (англ. Paul the First Hermit, 229, Фіви,Єгипет — † 342, пустеля Фіваїда, Єгипет) — перший християнський чернець-пустельник; утік в Єгипетську пустелю (Фіваїду), поселився біля струмка під пальмою і прожив довгі роки в цілковитій самотності.

Святий Павло Фівейський народився 229 року в древній столиці єгипетських фараонів м. Фіви в Єгипті. У 252 році він втік у пустелю і поселився в печері. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу.

Дивним і надзвичайним було життя Павла, і ніхто, крім Бога, не може збагнути, що він робив десятки років у Фівейській пустелі, та одне певне: молитвою, постом і покутою він сподобався Небесному Отцеві. Своїм подвижницьким життям Павло дав рідкісний приклад великого самозречення і погорди світом. Через 20 років життя Павла у глухій пустелі Бог почав живити Свого вірного слугу чудесним способом: щодня до пустельника прилітав крук і приносив півбуханця хліба. Павло Фівейський, якого називають першим пустельником, помер 342 року, провівши 90 літ на самоті в пустелі. В чудний спосіб, могилу йому вирили лапами два леви, де й він був похований.

[ред.]Посмертне шанування святого

В XII столітті тіло святого Павла, по волі імператора Мануїла (1143 - 1180), було перенесено в Царгорад і покладено в Перивлептськой обителі Пресвятої Богородиці. Згодом воно було перенесено до Венеції і, накінець, в Угорщину в м. Офа. Частина мощей (частина голови) св. Павла знаходиться в Римі.

У римо-католицькій церкві, у 13 столітті в Угорщині, на його честь було засновано чернечий орден Отців Паулінів (англ. The Order of Saint Paul the First Hermit). Сьогодні Орден Святого Павла Фівейського є поширений в багатьох країнах світу. Монастир Отців Паулінів можна знайти теж у центрі м. Варшави. Серед найвідоміших монастирів Отців Паулінів - історичний польський монастир Богоматері на Ясній Горі в Ченстохові з чудотворною іконою Чорної Богоматері Ченстоховської.

Св. Павло Фівейський зображується за звичай з пальмовим деревом та двома львами.

• Пам'ять — 28 січня

28 січня преп. Павла Фівейського

Понеділок, 31 січня 2011, 20:06 zazimye

Святий Павло Фівейський народився 229 року в давній столиці єгипетських фараонів м. Фіви в Єгипті. Залишившись сиротою, він багато перетерпів від свого користолюбного родича через батьківський спадок. Під час гонінь Декія (249 - 251) на християн святий Павло, дізнавшись про підступний задум видати його в руки гонителів, залишив місто і пішов у пустелю.

Оселившись в печері біля підніжжя гори, преподобний Павло, нікому не відомий, прожив у ній 91 рік, невпинно молячись Богові вдень і вночі. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу. Живився він фініками і хлібом, які приносив йому ворон, в одязі з пальмового листя він ховався від холоду і спеки.

За промислом Божим, вже незадовго до кончини преподобного Павла, Бог сповістив про нього преподобному Антонію Великому. Преподобний Антоній Великий також подвизався в Фіваїдскій пустелі. Одного разу святому Антонію спало на думку, що немає на світі такого пустельника,  як він, і тоді почув голос: "Антоній, є раб Божий, який досконаліший за тебе і задовго до тебе оселився тут у пустелі. Йди в вглиб неї і знайдеш його". Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Даючи Антонію урок смирення, преподобний Павло вийшов йому назустріч. Старці назвали одне одного на ім'я, обнялися і довго розмовляли. Під час бесіди прилетів ворон і приніс їм обом хліба.

Преподобний Павло повідав преподобному Антонію  про наближення своєї смерті і заповів поховати його. Преставився святий Павло під час молитви, стоячи на колінах. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні ангелів, пророків і апостолів, сходила до Бога. Два леви прибігли з пустелі й  лапами викопали йому могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одяг з пальмового листя, повернувся до свого монастиря.  Цей одяг преподобного Антоній тримав у себе як найбільшу святиню, і одягав її тільки два рази на рік – на Пасху і П’ятидесятницю.

Помер преподобний Павло Фівейський у 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував жодної обителі, але незабаром після його смерті з'явилося багато наслідувачів його життя, які згодом покрили всю  пустелю обителями (монастирями). Преподобний Павло вважається батьком православного чернецтва.

До 1920 р. правий приділ Зазимського храму був присвячений преп. Павлу Фівейському, небесному покровителюархієпископа Павла (Суботовського).

Преподобний Павло Фівейський

Преподобний Павло Фівейський народився в Єгипті, в місті Фіваїді. Залишившись сиротою, він багато перетерпів від свого користолюбивого родича через батьківську спадщину. Під час гонінь Декія(249-251) на християн, святий Павло дізнався про підступний задум віддати його в руки гонителів, тому покинув місто і віддалився у пустелю.
Оселившись в печері у підніжжі гори, преподобний Павло, нікому незнаний прожив 91 рік, молячись Богу безперестанно день і ніч. Їжею його були фініки і хліб, які приносив йому ворон. Одежею з пальмового віття захищався він від холоду і негоди. За промислом Божим, незадовго до кончини святого Павла, про нього дізнався преподобний Антоній Великий, який також подвизався в Фіваїдській пустелі. Преподобному Антонію одного разу прийшла думка про те, що напевно немає такого подвижника як він, і тоді він почув голос:  “Антонію, є раб Божий, який досконаліший від тебе і раніше від тебе оселився в пустелі. Йди в глибину і знайдеш його”. Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Преподобний вийшов назустріч Антонію, показавши цим приклад смирення. Старці назвали один одного по-імені, обнялися і довго спілкувалися. Під час розмови прилетів ворон і приніс для них обох хліб. Преподобний Павло відкрив преподобному Антонію про свою кончину і заповів поховати його. Відійшов до Господа святий Павло під час молитви, стоячи на колінах. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні Ангелів, пророків і апостолів, сходила до Бога. З пустелі прибігли два леви і викопали могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одежу з пальмового листя, відійшов у свою обитель. Цей одяг преподобний Антоній зберігав як велику святиню і одягав двічі на рік – на Пасху і П’ятидесятницю. Упокоївся преподобний Павло в 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував ні одної обителі, але в скорому часі після його кончини з’явилося багато таких, хто наслідував його життя і покрили пустелю обителями. Преподобний Павло вважається батьком православного чернецтва.
В XII ст. тіло святого Павла, по волі імператора Мануїла (1143-1180), було перенесене в Константинополь і покладене в Перелептській обителі Пресвятої Богородиці. Пізніше воно було перенесене у Венецію і, на кінець, в Угорщину в Офеї; частина глави знаходиться в Римі.

Павло Фівейський 

План:

Введення

• 1 Життєпис
• 2 Шанування і реліквії
Примітки 

Введення

Павло Фівейський

Павло Фівейський, Павло Єгипетський, Павло Пустельник (помер бл. 341 р.) - перший християнський чернець і відлюдник, що прожив за переказами 91 рік в отшельничестве. В Православної церкви шанується преподобним.

1. Життєпис

Відомості про життя Павла Фівейського украй мізерні, практично єдиним джерелом біографічної інформації є його житіє, яке вперше призводить Ієронім у своїй праці "Про знаменитих чоловіків" (лат. De viris illustribus).
Згідно йому Павло Фівейський народився в Єгипті, в місті Фіви. Залишившись сиротою, він багато перетерпів від свого користолюбного родича через батьківської спадщини. Під час гонінь на християн імператора Деція ( 249 - 251) святий Павло, дізнавшись про підступний задум родича дадуть його в руку гонителів, покинув місто і пішов у пустелю. Оселившись в печері біля підніжжя гори, преподобний Павло, нікому не відомий, прожив в ній 91 рік, невпинно молячись Богу вдень і вночі. Харчувався він фініками і хлібом, які приносив йому ворон, одягом з пальмового листя ховався від холоду і спеки.
Незадовго до кончини Павла, відбулася його зустріч зі святим Антонієм, який відвідав Павла в його відлюдницької місці. Антоній залишався зі св. Павлом аж до смерті останнього і поховав відлюдника. Згідно житія, св. Павло помер під час молитви, стоячи на колінах.
Традиційно датою його смерті вважається 341 рік.

Св. Павло. Коптська ікона

Незважаючи на те, що Павло Фівейський не заснував жодної обителі, її життя послужила зразком для відлюдницької чернечих обителей, що дає підставу вважати його першим християнським монахом - пустельником в історії.

2. Шанування і реліквії

Пам'ять Павла Фівейського відзначається 15 січня в католицизмі, 15 січня в православ'ї (за юліанським чи григоріанським календарем, в залежності від прийнятого в помісній церкві календаря), 9 лютого в Давньосхідних церквах, у тому числі в Коптської православної церкви. У коптів шанування св. Павла широко поширене, зустріч св. Павла зі св. Антонієм - популярний сюжет коптської іконопису. Іконографічні атрибути св. Павла - пальмове дерево, ворон, два леви (за легендою, вони вирили могилу святого).

Зустріч Святого Антонія і Павла (коптська ікона)

В V столітті на місці, де знаходилася печера, в якій жив святий, був заснований існуючий донині монастир св.Павла. Мощі Павла, разом з мощами Паїсія Великого в V столітті були перенесені Ісидором Пелусіотскім з Єгипту в Пісідіі ( Мала Азія).
В XII столітті, згідно з переказами, мощі святого Павла були перенесені в Константинополь. Пізніше вони були перенесені в Венецію, в церкву Сан-Джуліано; а частково в Рим.
В 1250 був заснований католицький чернечий орден паулінів (повна назва - Орден святого Павла, першого пустельника), названий на честь Павла Фівейського.

Преподобний Павло Фівейський
Преподобний Павло Фівейський народився в Єгипті, в місті Фіваїді. Залишившись сиротою, він багато перетерпів від свого користолюбивого родича через батьківську спадщину. Під час гонінь Декія (249-251) на християн, святий Павло дізнався про підступний задум віддати його в руки гонителів, тому покинув місто і віддалився у пустелю.
Оселившись в печері у підніжжі гори, преподобний Павло, нікому незнаний прожив 91 рік, молячись Богу безперестанно день і ніч. Їжею його були фініки і хліб, які приносив йому ворон. Одежею з пальмового віття захищався він від холоду і негоди. За промислом Божим, незадовго до кончини святого Павла, про нього дізнався преподобний Антоній Великий, який також подвизався в Фіваїдській пустелі. Преподобному Антонію одного разу прийшла думка про те, що напевно немає такого подвижника як він, і тоді він почув голос: “Антонію, є раб Божий, який досконаліший від тебе і раніше від тебе оселився в пустелі. Йди в глибину і знайдеш його”. Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Преподобний вийшов назустріч Антонію, показавши цим приклад смирення. Старці назвали один одного по-імені, обнялися і довго спілкувалися. Під час розмови прилетів ворон і приніс для них обох хліб. Преподобний Павло відкрив преподобному Антонію про свою кончину і заповів поховати його. Відійшов до Господа святий Павло під час молитви, стоячи на колінах. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні Ангелів, пророків і апостолів, сходила до Бога. З пустелі прибігли два леви і викопали могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одежу з пальмового листя, відійшов у свою обитель. Цей одяг преподобний Антоній зберігав як велику святиню і одягав двічі на рік – на Пасху і П’ятидесятницю. Упокоївся преподобний Павло в 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував ні одної обителі, але в скорому часі після його кончини з’явилося багато таких, хто наслідував його життя і покрили пустелю обителями. Преподобний Павло вважається батьком православного чернецтва.
В XII ст. тіло святого Павла, по волі імператора Мануїла (1143-1180), було перенесене в Константинополь і покладене в Перелептській обителі Пресвятої Богородиці. Пізніше воно було перенесене у Венецію і, на кінець, в Угорщину в Офеї; частина глави знаходиться в Римі.

Преподобний Іоанн Кущник
Преподобний Іоанн Кущник народився і жив у Константинополі в V ст. Його батько Євтропій обіймав високу державну посаду в часи правління імператора Льва Великого (457–474). Іоанн був наймолодшим із трьох братів. Він любив читати, добре знав святоотцівську літературу, і батьки подарували йому Євангеліє. Згодом праведник таємно пішов у монастир “Неусипаючих”, де прийняв чернечий постриг.
Молодий чернець старанно ніс різні послухи, дивуючи братію своєю смиренністю, суворою стриманістю і терпінням у трудах. Минуло шість років, й Іоанна все частіше не давала спокою думка про залишених ним батьків. Попросивши в ігумена благословення, а у братії молитов, він вирушив додому.
Повернувшись до Константинополя, святий оселився біля воріт рідного дому в курені (кущі). Рідні не впізнали Іоанна. Йому довелося терпіти холод і спеку, всілякі утиски й образи ближніх. Його батько, бачачи жебрака, який лежить біля воріт, почав посилати йому їжу зі свого столу. “Велике терпіння у цього жебрака, — казав Євтропій. — Залишаючись без даху над головою, він переносить і зиму, і спеку, і мороз, і дощ; такі наслідують Царство Небесне. Заради нього Бог, можливо, й нас помилує, тому і направив його до нас…”.
Увесь цей час праведник не випускав з рук Святе Євангеліє, черпаючи з нього слова життя вічного. Так минуло три роки. Перед смертю святому явився Господь, відкривши, що через три дні завершиться його земне життя і більше не буде місця скорботам. Тільки тоді Іоанн відкрив свою таємницю рідним, показавши Євангеліє, подароване батьками. Впізнавши сина, батько і мати дуже зраділи, разом з тим сумуючи, що він так довго терпів злигодні біля воріт рідного дому. Святий Іоанн заповідав батькам поховати його на місці, де стояла його куща, і покласти в труну в жебрацькому руб’ї, яке він носив за життя.
На спомин про свого сина, який відійшов до Господа у віці 25 років, на місці його останніх подвигів батьки спорудили храм, а при ньому будинок для прочан.
Святі мощі Іоанна Кущника нині перебувають у Римі. А голова праведника — у м. Безансон (Франція). Святиню було перенесено туди ще в XII ст. і відтоді вона благоговійно зберігається місцевими жителями.

Про Орден Павло Фівейський, теж: Павло Єгипетський, Павло Пустельник (англ. Paul the First Hermit, 229, Фіви, Єгипет – † 342, пустеля Фіваїда, Єгипет) – перший християнський чернець-пустельник; утік в Єгипетську пустелю (Фіваїду), поселився біля струмка під пальмою і прожив довгі роки в цілковитій самотності. Святий Павло Фівейський народився 229 року в древній столиці єгипетських фараонів м. Фіви в Єгипті. У 252 році він втік у пустелю і поселився в печері. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу. Дивним і надзвичайним було життя Павла, і ніхто, крім Бога, не може збагнути, що він робив десятки років у Фівейській пустелі, та одне певне: молитвою, постом і покутою він сподобався Небесному Отцеві. Своїм подвижницьким життям Павло дав рідкісний приклад великого самозречення і погорди світом. Через 20 років життя Павла у глухій пустелі Бог почав живити Свого вірного слугу чудесним способом: щодня до пустельника прилітав крук і приносив півбуханця хліба. Павло Фівейський, якого називають першим пустельником, помер 342 року, провівши 90 літ на самоті в пустелі. В чудний спосіб, могилу йому вирили лапами два леви, де й він був похований. Посмертне шанування святого В XII столітті тіло святого Павла, по волі імператора Мануїла (1143-1180), було перенесено в Царгорад і покладено в Перивлептськой обителі Пресвятої Богородиці. Згодом воно було перенесено до Венеції і, накінець, в Угорщину в м. Офа. Частина мощей (частина голови) св. Павла знаходиться в Римі. В римо-католицькій церкві, у 13 столітті в Угорщині, в його честь було засновано чернечий орден Отців Паулінів (англ. The Order of Saint Paul the First Hermit). Сьогодні Орден Святого Павла Фівейського є поширений в багатьох країнах світу. Монастир Отців Паулінів можна знайти теж у центрі м. Варшави. Серед найбільш відомих монастирів Отців Паулінів – історичний польський монастир Богоматері на Ясній Горі в Ченстохові з чудотворною іконою Чорної Богоматері Ченстоховської. Св. Павло Фівейський зображується за звичай з пальмовим деревом та двома львами. Пам'ять – 15 січня Початки служіння паулінів на українських землях Пауліни на українських землях служили ще з XVIII ст. В історичних документах є згадки про храм в мальовничій місцевості над Дністром в с. Нижнів (Івано-Франківська обл.). Покровителем храму був св. Станіслав. Святиня функціонувала у 1740-1786 роках. Ще одним осередком паулінів був храм свв. Петра і Павла у Львові. Він був збудований у 1668 р., і у 1750 р. його було передано паулінам, які перебудували святиню у стилі бароко. У 1786 р. храм було передано греко-католицькій громаді. З кінця 80-х ХХ ст. святиня належить Українській автокефальній православній церкві. В наш час цей храм можна знайти за адресою вул. Личаківська, 82а. Минали роки, навіть століття і пауліни, які змушені були покинути українські терени, змогли повернутись до служіння в Україні. Проте це вже були інші місцевості. У 1977 і 1979 рр. оо. Тадеуш Беднарський (Tadeusz Bednarski) та Станіслав Кнапек (Stanis?aw Knapek) прибули до Радянського Союзу та відвідували парафії у Вільно, Мейшаголі, Судервє (сучасна Литва). Отці організували переписку з поляками, яким регулярно надсилали релігійну літературу. Звичайно ж, це була лише крапля у океані потреб. Такі посилки отримували священики і семінаристи, монахині та миряни. Одним з адресатів був семінарист з України, тепер священик, о. Миколай Гуцал, висвячений у Ризі 1987 р., який запросив о. Т. Беднарського на приміцію до Жмеринки. Друга зустріч отця з Україною відбулась роком пізніше в Городку Подільському. Він узяв участь в освяченні храму – першого збудованого на цих теренах у післявоєнний час. З того часу візити отця Тадеуша в Україну стали частішими. «За Буг» з метою душпастирства приїзжали також оо. Єфрем Осядлий (Efrem Osiad?y), Захарій Яблонський (Zachariasz Jab?o?ski), Руфін Абрамек (Rufin Abramek), Станіслав Годунь (Stanis?aw Hodu?), Войцех Тарка (Wojciech Tarka) та ін. Серед них були і такі, хто їхав вглиб Великого Краю Рад. Серед парафій, які вони відвідали – Бар, Київ, Мурафа, Одеса, Шаргород та ін. О. Владислав Ванагс, настоятель у Городку Подільському, прагнучи віддячити за надану допомогу сприяв, щоб пауліни служили у Сатанові (Городоцький р-н, Хмельницька обл.). У середині вересня 1991 року, о.Тадеуш розпочав «місію» в Городку. 21 листопада того ж року до нього приєднався о. Кипріан Кубік (Cyprian Kubik). Продовжувалось розпочате з 1989 року будівництво храму в Сатанові. Нова святиня набула завершеного вигляду у 1994 році. Консекрація нової святині, посвяченої Матері Божій Ченстоховській, у 1994 році звершив ординарій кам'янець-подільської дієцезії єпископ Ян Ольшанський. Отці пауліни з Городка переїхали до Сатанова. До них приєднався неопресвітер о.Ян Станкевич (Jan Stankiewicz). Крім сакраментальної послуги, отці катехізували дітей та молодь, проводили оазові зустрічі, організовували виїзди дітей до Польщі. З часом стали помітними плоди праці отців на українських землях. До ордену прийняли багато кандидатів. У 1989 році прийшов перший кандидат – Алоіз Кособуцький (Alojzy Kosobudzki), який 8 липня 1995 року у Сатанові отримав свячення пресвітеріату з рук єпископа Яна Ольшанського. Починаючи з 1992 року до Ордену прийняли Віктора Голуба, Яна Жезіцького, Романа Собчинського, Павла Ткачика, Бенедикта Майорова, Романа Лабу, Йосифа Гончарука, Сергія Шурешкіна. У травні 1999 року українська влада примусово вислала до Польщі о. Тадеуша Беднарського. Його місце посів о. Варфоломій Голуб (Bart?omiej Go?ub). У 1995 році до Кам'янця-Подільського прибули пауліни оо. Алоіз Кособуцький, Григорій Цісельський (Grzegorz Ciesielski), Франциск Меус (Franciszek Meus, нині місіонер у Камеруні) і Ян Беднаж (Jan Bednarz). Спочатку отці мешкали в домі єпископа Яна Ольшанського, а потім перебрались до монастиря. Отці допомагають у душпастирстві при Катедрі, а також навколишніх парафіях. Матеріал взято з Jasna G?ra, nr 1, 2000r., s. 16-18, автор статті о. Роман Лаба OSPPE  Переклад: с. Анастасія ПРЕСВЯТА ДІВА МАРІЯ ЧЕНСТОХОВСЬКА Владислав, князь міста Ополє, побудував на Ясній Горі монастир для паулінів і віддав їм під опіку образ Божої Матері, який шанувався у його замку. Незабаром образ став відомим: він був чудотворним. Його культ ще більше поширився після вдалої оборони Ясної Гори під час шведської навали у XVII столітті. У 1717 році образ був урочисто коронований. Зараз ікона Ченстоховської Богоматері є однією з найбільш шанованих ікон, до якої відбуваються чисельні паломництва. Павло Фівейський, теж: Павло Єгипетський, Павло Пустельник (англ. Paul theFirst Hermit, 229, Фіви, Єгипет— † 342, пустеля Фіваїда,Єгипет) — перший християнський чернець-пустельник; утік вЄгипетську пустелю (Фіваїду), поселився біля струмка під пальмою і прожив довгі роки в цілковитій самотності. Святий Павло Фівейський народився 229 року в древній столиці єгипетських фараонів м. Фіви в Єгипті. У 252 році він втік у пустелю і поселився в печері. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу. Дивним і надзвичайним було життя Павла, і ніхто, крім Бога, не може збагнути, що він робив десятки років у Фівейській пустелі, та одне певне: молитвою, постом і покутою він сподобався Небесному Отцеві. Своїм подвижницьким життям Павло дав рідкісний приклад великого самозречення і погорди світом. Через 20 років життя Павла у глухій пустелі Бог почав живити Свого вірного слугу чудесним способом: щодня до пустельника прилітав крук і приносив півбуханця хліба. Павло Фівейський, якого називають першим пустельником, помер 342 року, провівши 90 літ на самоті в пустелі. В чудний спосіб, могилу йому вирили лапами два леви, де й він був похований. В римо-католицькій церкві, у 13 столітті в Угорщині, в його честь було засновано чернечий орден Отців Паулінів (англ. The Order of Saint Paul the First Hermit). (http://uk.wikipedia.org)