Святий Павло Фівейський

за східним календарем (візантійським, юліанським)

Святий Павло Фівейський, перший пустельник і засновник чернецтва

Павло Фівейський, теж: Павло Єгипетський, Преподобний Павло Тивейський, Павло Пустельник (англ. Paul the First Hermit, 229, Фіви,Єгипет — † 342, пустеля Фіваїда, Єгипет) — перший християнський чернець-пустельник; утік в Єгипетську пустелю (Фіваїду), поселився біля струмка під пальмою і прожив довгі роки в цілковитій самотності.

Святий Павло Фівейський народився 229 року в древній столиці єгипетських фараонів м. Фіви в Єгипті. У 252 році він втік у пустелю і поселився в печері. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу.

Дивним і надзвичайним було життя Павла, і ніхто, крім Бога, не може збагнути, що він робив десятки років у Фівейській пустелі, та одне певне: молитвою, постом і покутою він сподобався Небесному Отцеві. Своїм подвижницьким життям Павло дав рідкісний приклад великого самозречення і погорди світом. Через 20 років життя Павла у глухій пустелі Бог почав живити Свого вірного слугу чудесним способом: щодня до пустельника прилітав крук і приносив півбуханця хліба. Павло Фівейський, якого називають першим пустельником, помер 342 року, провівши 90 літ на самоті в пустелі. В чудний спосіб, могилу йому вирили лапами два леви, де й він був похований.

[ред.]Посмертне шанування святого

В XII столітті тіло святого Павла, по волі імператора Мануїла (1143 - 1180), було перенесено в Царгорад і покладено в Перивлептськой обителі Пресвятої Богородиці. Згодом воно було перенесено до Венеції і, накінець, в Угорщину в м. Офа. Частина мощей (частина голови) св. Павла знаходиться в Римі.

У римо-католицькій церкві, у 13 столітті в Угорщині, на його честь було засновано чернечий орден Отців Паулінів (англ. The Order of Saint Paul the First Hermit). Сьогодні Орден Святого Павла Фівейського є поширений в багатьох країнах світу. Монастир Отців Паулінів можна знайти теж у центрі м. Варшави. Серед найвідоміших монастирів Отців Паулінів - історичний польський монастир Богоматері на Ясній Горі в Ченстохові з чудотворною іконою Чорної Богоматері Ченстоховської.

Св. Павло Фівейський зображується за звичай з пальмовим деревом та двома львами.

• Пам'ять — 28 січня

28 січня преп. Павла Фівейського

Понеділок, 31 січня 2011, 20:06 zazimye

Святий Павло Фівейський народився 229 року в давній столиці єгипетських фараонів м. Фіви в Єгипті. Залишившись сиротою, він багато перетерпів від свого користолюбного родича через батьківський спадок. Під час гонінь Декія (249 - 251) на християн святий Павло, дізнавшись про підступний задум видати його в руки гонителів, залишив місто і пішов у пустелю.

Оселившись в печері біля підніжжя гори, преподобний Павло, нікому не відомий, прожив у ній 91 рік, невпинно молячись Богові вдень і вночі. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу. Живився він фініками і хлібом, які приносив йому ворон, в одязі з пальмового листя він ховався від холоду і спеки.

За промислом Божим, вже незадовго до кончини преподобного Павла, Бог сповістив про нього преподобному Антонію Великому. Преподобний Антоній Великий також подвизався в Фіваїдскій пустелі. Одного разу святому Антонію спало на думку, що немає на світі такого пустельника,  як він, і тоді почув голос: "Антоній, є раб Божий, який досконаліший за тебе і задовго до тебе оселився тут у пустелі. Йди в вглиб неї і знайдеш його". Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Даючи Антонію урок смирення, преподобний Павло вийшов йому назустріч. Старці назвали одне одного на ім'я, обнялися і довго розмовляли. Під час бесіди прилетів ворон і приніс їм обом хліба.

Преподобний Павло повідав преподобному Антонію  про наближення своєї смерті і заповів поховати його. Преставився святий Павло під час молитви, стоячи на колінах. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні ангелів, пророків і апостолів, сходила до Бога. Два леви прибігли з пустелі й  лапами викопали йому могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одяг з пальмового листя, повернувся до свого монастиря.  Цей одяг преподобного Антоній тримав у себе як найбільшу святиню, і одягав її тільки два рази на рік – на Пасху і П’ятидесятницю.

Помер преподобний Павло Фівейський у 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував жодної обителі, але незабаром після його смерті з'явилося багато наслідувачів його життя, які згодом покрили всю  пустелю обителями (монастирями). Преподобний Павло вважається батьком православного чернецтва.

До 1920 р. правий приділ Зазимського храму був присвячений преп. Павлу Фівейському, небесному покровителюархієпископа Павла (Суботовського).

Преподобний Павло Фівейський

Преподобний Павло Фівейський народився в Єгипті, в місті Фіваїді. Залишившись сиротою, він багато перетерпів від свого користолюбивого родича через батьківську спадщину. Під час гонінь Декія(249-251) на християн, святий Павло дізнався про підступний задум віддати його в руки гонителів, тому покинув місто і віддалився у пустелю.
Оселившись в печері у підніжжі гори, преподобний Павло, нікому незнаний прожив 91 рік, молячись Богу безперестанно день і ніч. Їжею його були фініки і хліб, які приносив йому ворон. Одежею з пальмового віття захищався він від холоду і негоди. За промислом Божим, незадовго до кончини святого Павла, про нього дізнався преподобний Антоній Великий, який також подвизався в Фіваїдській пустелі. Преподобному Антонію одного разу прийшла думка про те, що напевно немає такого подвижника як він, і тоді він почув голос:  “Антонію, є раб Божий, який досконаліший від тебе і раніше від тебе оселився в пустелі. Йди в глибину і знайдеш його”. Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Преподобний вийшов назустріч Антонію, показавши цим приклад смирення. Старці назвали один одного по-імені, обнялися і довго спілкувалися. Під час розмови прилетів ворон і приніс для них обох хліб. Преподобний Павло відкрив преподобному Антонію про свою кончину і заповів поховати його. Відійшов до Господа святий Павло під час молитви, стоячи на колінах. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні Ангелів, пророків і апостолів, сходила до Бога. З пустелі прибігли два леви і викопали могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одежу з пальмового листя, відійшов у свою обитель. Цей одяг преподобний Антоній зберігав як велику святиню і одягав двічі на рік – на Пасху і П’ятидесятницю. Упокоївся преподобний Павло в 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував ні одної обителі, але в скорому часі після його кончини з’явилося багато таких, хто наслідував його життя і покрили пустелю обителями. Преподобний Павло вважається батьком православного чернецтва.
В XII ст. тіло святого Павла, по волі імператора Мануїла (1143-1180), було перенесене в Константинополь і покладене в Перелептській обителі Пресвятої Богородиці. Пізніше воно було перенесене у Венецію і, на кінець, в Угорщину в Офеї; частина глави знаходиться в Римі.

Павло Фівейський 

План:

Введення

• 1 Життєпис
• 2 Шанування і реліквії
Примітки 

Введення

Павло Фівейський

Павло Фівейський, Павло Єгипетський, Павло Пустельник (помер бл. 341 р.) - перший християнський чернець і відлюдник, що прожив за переказами 91 рік в отшельничестве. В Православної церкви шанується преподобним.

1. Життєпис

Відомості про життя Павла Фівейського украй мізерні, практично єдиним джерелом біографічної інформації є його житіє, яке вперше призводить Ієронім у своїй праці "Про знаменитих чоловіків" (лат. De viris illustribus).
Згідно йому Павло Фівейський народився в Єгипті, в місті Фіви. Залишившись сиротою, він багато перетерпів від свого користолюбного родича через батьківської спадщини. Під час гонінь на християн імператора Деція ( 249 - 251) святий Павло, дізнавшись про підступний задум родича дадуть його в руку гонителів, покинув місто і пішов у пустелю. Оселившись в печері біля підніжжя гори, преподобний Павло, нікому не відомий, прожив в ній 91 рік, невпинно молячись Богу вдень і вночі. Харчувався він фініками і хлібом, які приносив йому ворон, одягом з пальмового листя ховався від холоду і спеки.
Незадовго до кончини Павла, відбулася його зустріч зі святим Антонієм, який відвідав Павла в його відлюдницької місці. Антоній залишався зі св. Павлом аж до смерті останнього і поховав відлюдника. Згідно житія, св. Павло помер під час молитви, стоячи на колінах.
Традиційно датою його смерті вважається 341 рік.

Св. Павло. Коптська ікона

Незважаючи на те, що Павло Фівейський не заснував жодної обителі, її життя послужила зразком для відлюдницької чернечих обителей, що дає підставу вважати його першим християнським монахом - пустельником в історії.

2. Шанування і реліквії

Пам'ять Павла Фівейського відзначається 15 січня в католицизмі, 15 січня в православ'ї (за юліанським чи григоріанським календарем, в залежності від прийнятого в помісній церкві календаря), 9 лютого в Давньосхідних церквах, у тому числі в Коптської православної церкви. У коптів шанування св. Павла широко поширене, зустріч св. Павла зі св. Антонієм - популярний сюжет коптської іконопису. Іконографічні атрибути св. Павла - пальмове дерево, ворон, два леви (за легендою, вони вирили могилу святого).

Зустріч Святого Антонія і Павла (коптська ікона)

В V столітті на місці, де знаходилася печера, в якій жив святий, був заснований існуючий донині монастир св.Павла. Мощі Павла, разом з мощами Паїсія Великого в V столітті були перенесені Ісидором Пелусіотскім з Єгипту в Пісідіі ( Мала Азія).
В XII столітті, згідно з переказами, мощі святого Павла були перенесені в Константинополь. Пізніше вони були перенесені в Венецію, в церкву Сан-Джуліано; а частково в Рим.
В 1250 був заснований католицький чернечий орден паулінів (повна назва - Орден святого Павла, першого пустельника), названий на честь Павла Фівейського.

Преподобний Павло Фівейський
Преподобний Павло Фівейський народився в Єгипті, в місті Фіваїді. Залишившись сиротою, він багато перетерпів від свого користолюбивого родича через батьківську спадщину. Під час гонінь Декія (249-251) на християн, святий Павло дізнався про підступний задум віддати його в руки гонителів, тому покинув місто і віддалився у пустелю.
Оселившись в печері у підніжжі гори, преподобний Павло, нікому незнаний прожив 91 рік, молячись Богу безперестанно день і ніч. Їжею його були фініки і хліб, які приносив йому ворон. Одежею з пальмового віття захищався він від холоду і негоди. За промислом Божим, незадовго до кончини святого Павла, про нього дізнався преподобний Антоній Великий, який також подвизався в Фіваїдській пустелі. Преподобному Антонію одного разу прийшла думка про те, що напевно немає такого подвижника як він, і тоді він почув голос: “Антонію, є раб Божий, який досконаліший від тебе і раніше від тебе оселився в пустелі. Йди в глибину і знайдеш його”. Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Преподобний вийшов назустріч Антонію, показавши цим приклад смирення. Старці назвали один одного по-імені, обнялися і довго спілкувалися. Під час розмови прилетів ворон і приніс для них обох хліб. Преподобний Павло відкрив преподобному Антонію про свою кончину і заповів поховати його. Відійшов до Господа святий Павло під час молитви, стоячи на колінах. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні Ангелів, пророків і апостолів, сходила до Бога. З пустелі прибігли два леви і викопали могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, взявши його одежу з пальмового листя, відійшов у свою обитель. Цей одяг преподобний Антоній зберігав як велику святиню і одягав двічі на рік – на Пасху і П’ятидесятницю. Упокоївся преподобний Павло в 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував ні одної обителі, але в скорому часі після його кончини з’явилося багато таких, хто наслідував його життя і покрили пустелю обителями. Преподобний Павло вважається батьком православного чернецтва.
В XII ст. тіло святого Павла, по волі імператора Мануїла (1143-1180), було перенесене в Константинополь і покладене в Перелептській обителі Пресвятої Богородиці. Пізніше воно було перенесене у Венецію і, на кінець, в Угорщину в Офеї; частина глави знаходиться в Римі.

Преподобний Іоанн Кущник
Преподобний Іоанн Кущник народився і жив у Константинополі в V ст. Його батько Євтропій обіймав високу державну посаду в часи правління імператора Льва Великого (457–474). Іоанн був наймолодшим із трьох братів. Він любив читати, добре знав святоотцівську літературу, і батьки подарували йому Євангеліє. Згодом праведник таємно пішов у монастир “Неусипаючих”, де прийняв чернечий постриг.
Молодий чернець старанно ніс різні послухи, дивуючи братію своєю смиренністю, суворою стриманістю і терпінням у трудах. Минуло шість років, й Іоанна все частіше не давала спокою думка про залишених ним батьків. Попросивши в ігумена благословення, а у братії молитов, він вирушив додому.
Повернувшись до Константинополя, святий оселився біля воріт рідного дому в курені (кущі). Рідні не впізнали Іоанна. Йому довелося терпіти холод і спеку, всілякі утиски й образи ближніх. Його батько, бачачи жебрака, який лежить біля воріт, почав посилати йому їжу зі свого столу. “Велике терпіння у цього жебрака, — казав Євтропій. — Залишаючись без даху над головою, він переносить і зиму, і спеку, і мороз, і дощ; такі наслідують Царство Небесне. Заради нього Бог, можливо, й нас помилує, тому і направив його до нас…”.
Увесь цей час праведник не випускав з рук Святе Євангеліє, черпаючи з нього слова життя вічного. Так минуло три роки. Перед смертю святому явився Господь, відкривши, що через три дні завершиться його земне життя і більше не буде місця скорботам. Тільки тоді Іоанн відкрив свою таємницю рідним, показавши Євангеліє, подароване батьками. Впізнавши сина, батько і мати дуже зраділи, разом з тим сумуючи, що він так довго терпів злигодні біля воріт рідного дому. Святий Іоанн заповідав батькам поховати його на місці, де стояла його куща, і покласти в труну в жебрацькому руб’ї, яке він носив за життя.
На спомин про свого сина, який відійшов до Господа у віці 25 років, на місці його останніх подвигів батьки спорудили храм, а при ньому будинок для прочан.
Святі мощі Іоанна Кущника нині перебувають у Римі. А голова праведника — у м. Безансон (Франція). Святиню було перенесено туди ще в XII ст. і відтоді вона благоговійно зберігається місцевими жителями.

Про Орден Павло Фівейський, теж: Павло Єгипетський, Павло Пустельник (англ. Paul the First Hermit, 229, Фіви, Єгипет – † 342, пустеля Фіваїда, Єгипет) – перший християнський чернець-пустельник; утік в Єгипетську пустелю (Фіваїду), поселився біля струмка під пальмою і прожив довгі роки в цілковитій самотності. Святий Павло Фівейський народився 229 року в древній столиці єгипетських фараонів м. Фіви в Єгипті. У 252 році він втік у пустелю і поселився в печері. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу. Дивним і надзвичайним було життя Павла, і ніхто, крім Бога, не може збагнути, що він робив десятки років у Фівейській пустелі, та одне певне: молитвою, постом і покутою він сподобався Небесному Отцеві. Своїм подвижницьким життям Павло дав рідкісний приклад великого самозречення і погорди світом. Через 20 років життя Павла у глухій пустелі Бог почав живити Свого вірного слугу чудесним способом: щодня до пустельника прилітав крук і приносив півбуханця хліба. Павло Фівейський, якого називають першим пустельником, помер 342 року, провівши 90 літ на самоті в пустелі. В чудний спосіб, могилу йому вирили лапами два леви, де й він був похований. Посмертне шанування святого В XII столітті тіло святого Павла, по волі імператора Мануїла (1143-1180), було перенесено в Царгорад і покладено в Перивлептськой обителі Пресвятої Богородиці. Згодом воно було перенесено до Венеції і, накінець, в Угорщину в м. Офа. Частина мощей (частина голови) св. Павла знаходиться в Римі. В римо-католицькій церкві, у 13 столітті в Угорщині, в його честь було засновано чернечий орден Отців Паулінів (англ. The Order of Saint Paul the First Hermit). Сьогодні Орден Святого Павла Фівейського є поширений в багатьох країнах світу. Монастир Отців Паулінів можна знайти теж у центрі м. Варшави. Серед найбільш відомих монастирів Отців Паулінів – історичний польський монастир Богоматері на Ясній Горі в Ченстохові з чудотворною іконою Чорної Богоматері Ченстоховської. Св. Павло Фівейський зображується за звичай з пальмовим деревом та двома львами. Пам'ять – 15 січня Початки служіння паулінів на українських землях Пауліни на українських землях служили ще з XVIII ст. В історичних документах є згадки про храм в мальовничій місцевості над Дністром в с. Нижнів (Івано-Франківська обл.). Покровителем храму був св. Станіслав. Святиня функціонувала у 1740-1786 роках. Ще одним осередком паулінів був храм свв. Петра і Павла у Львові. Він був збудований у 1668 р., і у 1750 р. його було передано паулінам, які перебудували святиню у стилі бароко. У 1786 р. храм було передано греко-католицькій громаді. З кінця 80-х ХХ ст. святиня належить Українській автокефальній православній церкві. В наш час цей храм можна знайти за адресою вул. Личаківська, 82а. Минали роки, навіть століття і пауліни, які змушені були покинути українські терени, змогли повернутись до служіння в Україні. Проте це вже були інші місцевості. У 1977 і 1979 рр. оо. Тадеуш Беднарський (Tadeusz Bednarski) та Станіслав Кнапек (Stanis?aw Knapek) прибули до Радянського Союзу та відвідували парафії у Вільно, Мейшаголі, Судервє (сучасна Литва). Отці організували переписку з поляками, яким регулярно надсилали релігійну літературу. Звичайно ж, це була лише крапля у океані потреб. Такі посилки отримували священики і семінаристи, монахині та миряни. Одним з адресатів був семінарист з України, тепер священик, о. Миколай Гуцал, висвячений у Ризі 1987 р., який запросив о. Т. Беднарського на приміцію до Жмеринки. Друга зустріч отця з Україною відбулась роком пізніше в Городку Подільському. Він узяв участь в освяченні храму – першого збудованого на цих теренах у післявоєнний час. З того часу візити отця Тадеуша в Україну стали частішими. «За Буг» з метою душпастирства приїзжали також оо. Єфрем Осядлий (Efrem Osiad?y), Захарій Яблонський (Zachariasz Jab?o?ski), Руфін Абрамек (Rufin Abramek), Станіслав Годунь (Stanis?aw Hodu?), Войцех Тарка (Wojciech Tarka) та ін. Серед них були і такі, хто їхав вглиб Великого Краю Рад. Серед парафій, які вони відвідали – Бар, Київ, Мурафа, Одеса, Шаргород та ін. О. Владислав Ванагс, настоятель у Городку Подільському, прагнучи віддячити за надану допомогу сприяв, щоб пауліни служили у Сатанові (Городоцький р-н, Хмельницька обл.). У середині вересня 1991 року, о.Тадеуш розпочав «місію» в Городку. 21 листопада того ж року до нього приєднався о. Кипріан Кубік (Cyprian Kubik). Продовжувалось розпочате з 1989 року будівництво храму в Сатанові. Нова святиня набула завершеного вигляду у 1994 році. Консекрація нової святині, посвяченої Матері Божій Ченстоховській, у 1994 році звершив ординарій кам'янець-подільської дієцезії єпископ Ян Ольшанський. Отці пауліни з Городка переїхали до Сатанова. До них приєднався неопресвітер о.Ян Станкевич (Jan Stankiewicz). Крім сакраментальної послуги, отці катехізували дітей та молодь, проводили оазові зустрічі, організовували виїзди дітей до Польщі. З часом стали помітними плоди праці отців на українських землях. До ордену прийняли багато кандидатів. У 1989 році прийшов перший кандидат – Алоіз Кособуцький (Alojzy Kosobudzki), який 8 липня 1995 року у Сатанові отримав свячення пресвітеріату з рук єпископа Яна Ольшанського. Починаючи з 1992 року до Ордену прийняли Віктора Голуба, Яна Жезіцького, Романа Собчинського, Павла Ткачика, Бенедикта Майорова, Романа Лабу, Йосифа Гончарука, Сергія Шурешкіна. У травні 1999 року українська влада примусово вислала до Польщі о. Тадеуша Беднарського. Його місце посів о. Варфоломій Голуб (Bart?omiej Go?ub). У 1995 році до Кам'янця-Подільського прибули пауліни оо. Алоіз Кособуцький, Григорій Цісельський (Grzegorz Ciesielski), Франциск Меус (Franciszek Meus, нині місіонер у Камеруні) і Ян Беднаж (Jan Bednarz). Спочатку отці мешкали в домі єпископа Яна Ольшанського, а потім перебрались до монастиря. Отці допомагають у душпастирстві при Катедрі, а також навколишніх парафіях. Матеріал взято з Jasna G?ra, nr 1, 2000r., s. 16-18, автор статті о. Роман Лаба OSPPE  Переклад: с. Анастасія ПРЕСВЯТА ДІВА МАРІЯ ЧЕНСТОХОВСЬКА Владислав, князь міста Ополє, побудував на Ясній Горі монастир для паулінів і віддав їм під опіку образ Божої Матері, який шанувався у його замку. Незабаром образ став відомим: він був чудотворним. Його культ ще більше поширився після вдалої оборони Ясної Гори під час шведської навали у XVII столітті. У 1717 році образ був урочисто коронований. Зараз ікона Ченстоховської Богоматері є однією з найбільш шанованих ікон, до якої відбуваються чисельні паломництва. Павло Фівейський, теж: Павло Єгипетський, Павло Пустельник (англ. Paul theFirst Hermit, 229, Фіви, Єгипет— † 342, пустеля Фіваїда,Єгипет) — перший християнський чернець-пустельник; утік вЄгипетську пустелю (Фіваїду), поселився біля струмка під пальмою і прожив довгі роки в цілковитій самотності. Святий Павло Фівейський народився 229 року в древній столиці єгипетських фараонів м. Фіви в Єгипті. У 252 році він втік у пустелю і поселився в печері. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу. Дивним і надзвичайним було життя Павла, і ніхто, крім Бога, не може збагнути, що він робив десятки років у Фівейській пустелі, та одне певне: молитвою, постом і покутою він сподобався Небесному Отцеві. Своїм подвижницьким життям Павло дав рідкісний приклад великого самозречення і погорди світом. Через 20 років життя Павла у глухій пустелі Бог почав живити Свого вірного слугу чудесним способом: щодня до пустельника прилітав крук і приносив півбуханця хліба. Павло Фівейський, якого називають першим пустельником, помер 342 року, провівши 90 літ на самоті в пустелі. В чудний спосіб, могилу йому вирили лапами два леви, де й він був похований. В римо-католицькій церкві, у 13 столітті в Угорщині, в його честь було засновано чернечий орден Отців Паулінів (англ. The Order of Saint Paul the First Hermit). (http://uk.wikipedia.org)

Єпископ Яцек Пиль зустрівся з Митрополитом Лазарем

Єпископ Яцек Пиль зустрівся з Митрополитом Лазарем

Митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар і новообраний єпископ Римсько-Католицької Церкви Яцек Пиль обговорили Спільне послання народам Росії і ПольщіПатріарха Кирила і Архієпископа Юзефа Міхаліка.

У дні святкування Різдва Христового в теплій і дружній атмосфері пройшла зустріч митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря і новообраного єпископа Римсько-Католицької Церкви Яцека Пиля. Владика Лазар привітав католицького єпископа з Різдвом Христовим і єпископською хіротонією.

Протягом зустрічі було приділено особливу увагу підсумкам візиту Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в Польщу, що відбувся в серпні 2012 року. Його Високопреосвященство митрополит Лазар запропонував до розгляду Спільне послання народам Росії і Польщі. Цей документ, підписаний Патріархом Кирилом і митрополитом Юзефом Міхаліком 17 серпня 2012 року в Королівському палаці Варшави, має величезне значення також для багатоконфесійного населення Криму і оголяє актуальні проблеми сучасного суспільства, вказує напрямки спільної діяльності для затвердження моральних принципів, ґрунтованих на заповідях Божих. Серйозну заклопотаність викликають принципи світськості і свобода вибору, в яких пропагуються аборти, евтаназія, одностатеві союзи, які намагаються представити як одну з форм шлюбу, а також споживчий спосіб життя, заперечення традиційних цінностей і спроби вигнання релігійних символів з громадського простору.

Зміцнення сім'ї, турбота про молодь і захист її від деморалізації мають бути пріоритетними напрямками соціальної діяльності Церкви і світської влади.

Вкінці бесіди владика Лазар виразив надію на тісну співпрацю і мирне співіснування вірян Православної і Католицької Церков і спільні кроки для блага і зміцнення міжконфесійних стосунків на Кримській землі.

За матеріалами: crimea.orthodoxy

Zmarł kardynał Józef Glemp, Prymas Polski-senior

Zmarł kardynał Józef Glemp, Prymas Polski-senior

 Warszawa, 2013-01-24 

Fot. Wojciech Łączyński - fotoKAI

Kardynał Józef Glemp nie żyje. Prymas Polski-senior zmarł o 21.30 w warszawskim szpitalu. Miał 83 lata. Przypominamy sylwetkę Zmarłego.

Kard. Glemp otrzymał nominację na Prymasa Polski 7 lipca 1981 r., w 1,5 miesiąca po śmierci prymasa Stefana Wyszyńskiego. Rządy w obu archidiecezjach kanonicznie objął 9 lipca tegoż roku, a uroczyste ingresy odbył: 13 września do bazyliki prymasowskiej w Gnieźnie i 24 września do archikatedry warszawskiej.

Nominacja biskupa warmińskiego była dla wielu zaskoczeniem. Wśród ewentualnych kandydatów wymieniano ks. Tadeusza Fedorowicza, ks. Józefa Tischnera, czy bp. Ignacego Tokarczuka. Według tego ostatniego, o nominacji bp. Glempa zadecydowała opinia prymasa Wyszyńskiego, który go świetnie znał i przekonał Jana Pawła II, że bp Glemp jest osobą najbardziej odpowiednią na to stanowisko. Ciekawą informację na ten temat podaje Ewa Czaczkowska, autorka książki o prymasie Wyszyńskim, pisząc, że wbrew krążącym pogłoskom kard. Wyszyński widział w roli swego następcy abp. Bronisława Dąbrowskiego, dotychczasowego sekretarza generalnego Episkopatu. O tym, że będzie nim kard. Glemp zadecydował ponoć sam papież Jan Paweł II, a pomocą dlań stała się zwyczajowo przeprowadzana w takich wypadkach konsultacja.

Nie - kombinacjom politycznym; tak – zawierzeniu Bogu! - przeczytaj wywiad KAI z kard. Józefem Glempem »

- Obejmowałem swój urząd z posłuszeństwem, akceptując wolę Ojca Świętego. Czasy były trudne. Wierzyłem, że Opatrzność Boża czuwa nade mną - wspominał ten moment w wywiadzie dla KAI kard. Glemp. Dla osób znających ówczesny Kościół nominacja biskupa warmińskiego nie była zaskoczeniem. Przez 12 lat był on najbliższym współpracownikiem prymasa Wyszyńskiego, świetnie więc znał wszystkie sprawy Kościoła. Już wtedy miał opinię człowieka niezależnie myślącego, który - jak ujawniają księża pracujący w sekretariacie Prymasa - jako jeden z nielicznych umiał przeciwstawić się w dyskusji kard. Wyszyńskiemu i mieć inne zdanie niż on.

Jako Prymas Polski został także opiekunem duszpasterstwa Polonii zagranicznej i ordynariuszem na terenie Polski dla Kościołów obrządku grekokatolickiego i ormiańskiego. Na publicznym konsystorzu w Watykanie, 2 lutego 1983 roku, otrzymał godność kardynała-prezbitera wraz z kościołem tytularnym Santa Maria in Trastevere (Najświętszej Maryi Panny na Zatybrzu).

O mocnym charakterze i niezłomności ks. Glempa świadczą też dokumenty znajdującego się na jego temat w archiwach Instytutu Pamięci Narodowej. Wynika z nich, że od lat 60. Służba Bezpieczeństwa PRL próbowała skłonić ks. Glempa, aby został ich tajnym współpracownikiem. Podsłuchy, inwigilacja bezpośrednia, wezwania na rozmowy, a nawet próby skompromitowania na tle obyczajowym - to tylko niektóre z metod, jakimi przez blisko 15 lat SB próbowała zmusić ks. Glempa do donoszenia. Pomimo tych szykan nie dał się on zastraszyć, choć za uporczywe odmawianie współpracy z SB "zapłacił" pominięciem przy mianowaniu na arcybiskupa wrocławskiego, a potem poznańskiego.

Osoba wielkiego poprzednika kard. Wyszyńskiego niewątpliwie wyznaczyła prymasowi Glempowi bardzo wysokie standardy. Tymczasem kard. Glemp dość szybko pokazał, że jest osobowością inną i nie będzie prostym naśladowcą swojego poprzednika. Zaledwie pięć miesięcy po objęciu przez niego rządów wybuchł stan wojenny. Już 13 grudnia wieczorem Prymas w kościele Matki Bożej Łaskawej w Warszawie wygłosił słynne kazanie, które wyznaczało strategię Kościoła w tym tragicznym dla Polski czasie. Powiedział wówczas: "Kościół broni każdego życia, a więc w stanie wojennym będzie wołał, gdzie tylko może o spokój, o zaniechanie gwałtu, o zażegnanie bratobójczych walk. Nie ma większej wartości nad życie ludzkie, dlatego sam będę wołał o rozsądek nawet za cenę narażenia się na zniewagi i będę prosił, nawet gdybym miał iść boso i na kolanach błagać: nie podejmujcie walki Polak przeciwko Polakowi". Jak wspomina po latach, najważniejsze było dla niego, aby nie doszło do otwartej walki. Taka strategia spowodowała ostrą krytykę, szczególnie dotkliwą ze strony części duchownych. W dużym stopniu dzięki takiej postawie nie doszło wówczas w Polsce do poważniejszego rozlewu krwi.

- W tych trudnych latach zawsze zadawałem sobie pytane, co w takiej sytuacji zrobiłby prymas Wyszyński. Starałem się jak najdokładniej kontynuować jego linię. Prymas był nieugięty ale był i elastyczny. Ale tylko do granicy, za którą przejść nie było można – mówił w rozmowie z KAI. Kardynał przypomina, że Prymas Tysiąclecia doskonale wiedział, jak bardzo ideologia komunistyczna jest niebezpieczna i był jej stanowczym krytykiem. Jednakże – mimo tej negatywnej oceny komunizmu – był otwarty na rozmowy z przedstawicielami władz, o ile chodziło o obronę podstawowych interesów Kościoła i ludzi wierzących także tego wspólnego dobra, jakim jest ojczyzna. „Moja postawa w stanie wojennym oparta była dokładnie na tych samych przesłankach” - przyznawał.

Prymas i cały Kościół zaangażował się w pomoc uwięzionym i represjonowanym. Już 17 grudnia 1981 r. abp Glemp wydał dekret powołujący Prymasowski Komitet Pomocy Osobom Pozbawionym Wolności i ich Rodzinom. Warszawski komitet współpracował z 16 komitetami diecezjalnymi, a lista jego współpracowników zawierała ponad 500 osób. Oprócz bezpośredniej pomocy internowanym, w ówczesnym odbiorze społecznym wielkie znaczenie miała pomoc komitetu w znalezieniu pracy dla ponad 800 osób z terenu archidiecezji warszawskiej. To również dzięki komitetowi, w latach 1982-87 ponad 4,5 tys. dzieci z rodzin internowanych mogło wyjechać na wakacje. Szybko Kościół stał się jedyną przestrzenią wolności dla Polaków, dzięki któremu mogła przetrwać "Solidarność".

Linia przyjęta przez kard. Glempa została wyraźnie potwierdzona przez Jana Pawła II podczas jego podróży do Polski w 1983 r. Oceniając okres stanu wojennego trzeba stwierdzić, że Prymas Glemp nie dopuścił do tego, aby Kościół bezpośrednio zaangażował się politycznie i stał się stroną konfliktu, a jednocześnie zrobił wszystko, aby Kościół pełnił „misję jednania” i umożliwił dialog, prowadzący do pokojowego rozwiązania. Na tym tle należy postrzegać napięcie, jakie zarysowało się pomiędzy nim, a legendarnym, zamordowanym w październiku 1984 r. Kapelanem „Solidarności”, ks. Jerzym Popiełuszką. Prymas niewątpliwie chciał ustrzec go przed niebezpieczeństwem, a przy tym nie dopuścić do zbyt jednostronnego – jego zdaniem – wykorzystania Kościoła przez radykalizujące się środowiska działającego w podziemiu związku.

Gdy w końcu lat 80. pojawiła się koncepcja "okrągłego stołu" Ksiądz Prymas poparł ją, mianując dwóch przedstawicieli Kościoła w osobach ks. Bronisława Dembowskiego i ks. Alojzego Orszulika. Patrząc z dzisiejszej perspektywy nikt rozsądny nie może zaprzeczyć, że gdyby nie wyważona linia kard. Glempa, o wiele mniej realne byłoby pokojowe przekazanie władzy przez komunistów w Polsce w końcu lat 80.

Zmarł kardynał Józef Glemp, Prymas Polski-senior

Kardynał Józef Glemp nie żyje

Foto: PAP | Video: tvn24Kardynał Józef Glemp był prymasem Polski przez 23 lata

Po długiej chorobie w Warszawie zmarł kardynał senior Józef Glemp. Miał 83 lata. W latach 1981-2004 był przewodniczącym Konferencji Episkopatu Polski, w latach w latach 1981–2009 - Prymasem Polski, a od 2006 r. arcybiskupem seniorem archidiecezji warszawskiej.

Kardynał Józef Glemp zmarł po długiej chorobie. "Dziś wieczorem w Wilanowie zmarł kard. Józef Glemp, 2 lutego obchodziłby 30. rocznicę kardynalatu. Miał 83 lata." - poinformował w komunikacie ks. Józef Kloch, rzecznik Konferencji Episkopatu Polski.

W środę rano kardynał Kazimierz Nycz wydał komunikat, w którym prosił o modlitwę za prymasa Glempa.

Kard. Józef Glemp zmarł o godz. 21.30, w szpitalu przy ul. Płockiej w Warszawie. Warszawska Kuria Metropolitalna podała, że informacje na temat uroczystości pogrzebowych zostaną przekazane w najbliższym czasie.

• Na zdjęciu archiwalnym z 21.04.2007 r. prymas Polski kardynał Józef Glemp podczas mszy świętej w 28. rocznicę swojej sakry biskupiej w Kolegiacie Wilanowskiej w Warszawie.

  Fot. PAP
  
• Na zdjęciu archiwalnym z 26.05.2006 r. prymas Polski kardynał Józef Glemp (L) i papież Benedykt XVI (P) podczas mszy na Placu Piłsudskiego w Warszawie.

  Fot. PAP
  
• Na zdjęciu archiwalnym z 15.05.2006 r. prymas Polski kardynał Józef Glemp w Warszawie.

  Fot. PAP
  
• 21.05.2000 r. - prymas Polski kardynał Józef Glemp podczas mszy świętej na Placu Teatralnym w Warszawie.

  Fot. PAP
  
• 21.04.1979 - ksiądz prałat Józef Glemp (C) otrzymał święcenia biskupie w bazylice prymasowskiej (archikatedra pw. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny) z rąk kardynała prymasa Stefana Wyszyńskiego (L).

  Fot. PAP
  
• 07.07.1981 r. - metropolita gnieźnieński i warszawski, ks. arcybiskup Józef Glemp podczas ceremonii ingresu w archikatedrze św. Jana Chrzciciela w Warszawie.

  Fot. PAP/CAF
  
• 07.07.1981 r. - prymas Polski kardynał Józef Glemp

  Fot. PAP
  
• 1981 r. Ordynariusz diecezji warmińskiej biskup Józef Glemp w swojej rezydencji przy bazylice konkatedralnej pw. św. Jakuba w Olsztynie

  Fot. PAP
  
• 11.06.1999 r. prymas Polski kardynał Józef Glemp (L) i papież Jan Paweł II (P) podczas uroczystości błogosławieństwa Pomnika Polskiego Państwa Podziemnego i Armii Krajowej w Warszawie.

  Fot. PAP
  

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Z rąk prymasa Wyszyńskiego

Na zdjęciu archiwalnym z czerwca 1981 r. Ordynariusz diecezji warmińskiej biskup Józef Glemp w swojej rezydencji przy bazylice konkatedralnej pw. św. Jakuba w Olsztynie

Józef Glemp urodził się w Inowrocławiu 18 grudnia 1929 r., w rodzinie robotniczej. Urzędnik, który rejestrował jego narodziny popełnił błąd w nazwisku. Rodzina przyszłego prymasa nosiła bowiem nazwisko Glemb. Dorastał w miejscowości Rycerzewo pod Inowrocławiem.

W młodości Józef Glemp lubił czytać książki i trenował rzut młotem. W czasie wojny był robotnikiem przymusowym, później podjął naukę w gimnazjum i liceum a następnie ukończył dwuletnie studia filozoficzne w Prymasowskim Wyższym Seminarium Duchownym w Gnieźnie i 4-letnie teologiczne w Arcybiskupim Seminarium Duchownym w Poznaniu. W 1956 r. otrzymał święcenia kapłańskie w bazylice prymasowskiej w Gnieźnie. W 1967 r. ks. Glemp został osobistym sekretarzem prymasa Wyszyńskiego.

W marcu 1979 r. został mianowany ordynariuszem diecezji warmińskiej, a w kwietniu otrzymał sakrę biskupią z rąk prymasa Stefana Wyszyńskiego.

Wideo: tvn24Kardynał Józef Glemp miał 83 lata

Prymas Glemp

52-letni Józef Glemp został mianowany arcybiskupem metropolitą warszawskim i gnieźnieńskim, prymasem Polski 7 lipca 1981 r. po śmierci Prymasa Tysiąclecia kard. Stefana Wyszyńskiego.

To spotkanie było dla mnie niezwykle ważne. Udzielił mi błogosławieństwa papieskiego, a jego słowa, chociaż krótkie, były pełne wiary w Kościół i w obecność w nim Chrystusa w Duchu Świętym.

kard. Józef Glemp o spotkaniu z Janem Pawłem II

Glemp wspominał, jak odwiedził leczącego się po zamachu papieża Jana Pawła II w rzymskiej klinice Gemelli i przedstawił się mu, jako prymas: - To spotkanie było dla mnie niezwykle ważne. Udzielił mi błogosławieństwa papieskiego, a jego słowa, chociaż krótkie, były pełne wiary w Kościół i w obecność w nim Chrystusa w Duchu Świętym - mówił hierarcha.

Do dziś nie wiadomo do końca, czy prawdą jest, że to sam prymas Wyszyński na łożu śmierci namaścił Glempa na następcę. Prawdopodobnie Wyszyński w liście przekazanym Janowi Pawłowi II wskazał trzech kandydatów abp. Bronisława Dąbrowskiego, abp. Jerzego Strobę i abp. Józefa Glempa, a wyboru dokonał papież.

Jako Prymas Polski został także opiekunem duszpasterstwa Polonii zagranicznej i ordynariuszem na terenie Polski dla Kościołów obrządku greckokatolickiego i ormiańskiego.

Za swoją dewizę Józef Glemp obrał zawołanie: Caritati in iustitia, tj. "czynić sprawiedliwość w miłości".

"Miejscem dialogu jest stół"

Od 1981 roku Józef Glemp pełnił także funkcję przewodniczącego Rady Stałej (dawniej Rady Głównej) Konferencji Episkopatu Polski. Posługa prymasowska Glempa rozpoczęła się w bardzo burzliwym okresie – w pierwszym roku urzędowania władze wprowadziły stan wojenny.

13 grudnia 1981 r. zaapelował "o spokój, o zaniechanie gwałtu, o zażegnanie bratobójczych walk", co nie podobało się opozycjonistom.

Trzeba było podejmować to, co niosła chwila i temu zaradzać. Był jeszcze pokój, była nadzieja, ale zaczęły już narastać groźne nastroje zapowiadające, że może dojść do starcia "Solidarności" z obrońcami socjalizmu. Zanosiło się na potężne zwarcie dwóch postaw nie tylko politycznych, ale i ideowych, dotyczących wolności. Robiłem wszystko, żeby przebiegło ono pokojowo.

kard. Józef Glemp o swoim stanowisku wobec władz PRL i "Solidarności" w stanie wojennym

W wywiadzie dla Katolickiej Agencji Informacyjnej Glemp tłumaczył: - Trzeba było podejmować to, co niosła chwila i temu zaradzać. Był jeszcze pokój, była nadzieja, ale zaczęły już narastać groźne nastroje zapowiadające, że może dojść do starcia "Solidarności" z obrońcami socjalizmu. Zanosiło się na potężne zwarcie dwóch postaw nie tylko politycznych, ale i ideowych, dotyczących wolności. Robiłem wszystko, żeby przebiegło ono pokojowo.

- Miejscem dialogu jest stół - mówił podczas homilii w 1982 r.

Komunistyczna propaganda sugerowała wówczas, że prymas kolaboruje z władzą, jest obojętny wobec dążeń "Solidarności".  Po 25 latach wyszło na jaw, że papież Jan Paweł II o wszystkim wiedział i popierał postawę prymasa.

W 2000 r. podczas publicznego rachunku sumienia na placu Teatralnym w Warszawie z okazji Wielkiego Jubileuszu Chrześcijaństwa powiedział: - Bałem się rozlewu krwi w czasie stanu wojennego, wiedząc, jak wielkie jest oburzenie ludu. Pozostaje na moim sumieniu ciężar, że nie zdołałem ocalić życia księdza Jerzego Popiełuszki, mimo wysiłków podejmowanych w tym kierunku. Niech mi to Bóg przebaczy, może taka była Jego święta wola.

Kardynał Glemp

2 lutego 1983 roku, na publicznym konsystorzu w Watykanie, otrzymał godność kardynała prezbitera Świętego Rzymskiego Kościoła tytułu Najświętszej Maryi Panny na Zatybrzu, Santa Maria in Trastvere. Ppoprzednio był to kościół tytularny kardynała Stefana Wyszyńskiego.

Bałem się rozlewu krwi w czasie stanu wojennego, wiedząc, jak wielkie jest oburzenie ludu. Pozostaje na moim sumieniu ciężar, że nie zdołałem ocalić życia księdza Jerzego Popiełuszki, mimo wysiłków podejmowanych w tym kierunku. Niech mi to Bóg przebaczy, może taka była Jego święta wola.

prymas kard. Józef Glemp w 200r.

Jako prymas, Glemp towarzyszył Janowi Pawłowi II podczas jego pielgrzymek do Polski
w 1983, 1987, 1991, 1995, 1997 i 1999 roku, podczas Światowych Dni Młodzieży na Jasnej Górze i w Paryżu oraz w czasie kilku pielgrzymek zagranicznych, m.in. w Hiszpanii, we Francji, w Austrii, na Węgrzech, na Litwie, na Słowacji, w Berlinie i na Ukrainie. Jako duchowy opiekun polskiej emigracji odwiedzał środowiska polonijne w różnych krajach świata.

W wolnej Polsce - religia w życiu publicznym

Stał na czele Kościoła w Polsce nie tylko w czasie stanu wojennego, ale i przemian ustrojowych w 1989 r. oraz integracji z Unią Europejską.

W 1989 r. prymas Glemp patronował "Solidarności" przy rozmowach Okrągłego Stołu. W wolnej Polsce dbał o obecność religii w życiu publicznym – do szkół wróciły lekcje religii, rząd Hanny Suchockiej podpisał konkordat ze Stolicą Apostolską w 1993 r. Kardynał forsował też ustawę antyaborcyjną w parlamencie.

Wielką zasługą Glempa było przyjęcie w 1989 r. ustawy o stosunku państwa do Kościoła, określenie tych relacji jako autonomiczne w konstytucji.

Wierzę, że taka jest wola Boża, że Bóg chce, abyśmy weszli do wspólnej Europy.

prymas kard. Józef Glemp w 2003 r.

Kiedy w 1992 r. Jan Paweł II dokonał reorganizacji struktur Kościoła w Polsce (nastąpiło rozdzielenie unii personalnej Warszawy i Gniezna), Glemp pozostał arcybiskupem metropolitą warszawskim i zachował godność prymasa Polski.

Po rozdzieleniu funkcji prymasa i przewodniczącego Episkopatu dwukrotnie w 1994 i 1999 r. dwukrotnie był wybierany na szefa Konferencji Episkopatu Polski, którym pozostał do 2004 r.

Był ceniony za swoje zdolności mediacyjne, gdy udało mu się doprowadzić do przyjęcia przez episkopat kompromisowego stanowiska wobec integracji Polski z UE. W 2003 r. wyznał: - Wierzę, że taka jest wola Boża, że Bóg chce, abyśmy weszli do wspólnej Europy.

Jeszcze osiem lat wcześniej był przeciwny wejściu do Unii określając je jako "wejście biedniejszego do grona bogatych".

Radio Maryja. Krytyczny, ale "niekonsekwentny"

Miał krytyczny stosunek do Radia Maryja, jednak jak oceniał biskup Tadeusz Pieronek, "stanowisko prymasa w sprawie Radia Maryja było dobre, ale mało konsekwentne". - Trzymał się słusznej linii, lecz nie mógł jej wyegzekwować - oceniał biskup.

"Przewodził polskiemu Kościołowi w bardzo trudnym czasie"

- Zapamiętałem...

czytaj dalej »

W 1997 r. w liście do prowincjała redemptorystów prymas pisał: "Wielebny Ojciec Rydzyk, mimo popularności i poparcia wielkich rzesz, nie może żądać dla siebie przywilejów i stać ponad prawem".

W 2005 r. padły z jego strony mocne słowa, że działalność rozgłośni "prowadzi do rozbicia jedności Kościoła". Jednak w 2008 r. w wywiadzie dla KAI powiedział: - Trudno, aby biskup krytykował, kiedy 80 proc. jego diecezjan słucha tego radia i podziela opinie tam głoszone.

Śmierć papieża i wizyta w Argentynie

W 2004 osiągnął wiek emerytalny – złożył wówczas dymisję z urzędu metropolity warszawskiego, jednak papież przedłużył mu okres urzędowania do 2006 r.

Kiedy w 2005 r. zmarł Jan Paweł II, kontrowersje wywołał fakt, że prymas Glemp nie przerwał wizyty duszpasterskiej w Argentynie. Glemp nie żałował jednak tej decyzji. Tłumaczył, że wypełniał obowiązki zlecone przez papieża, odrzucił krytykę ze strony "Tygodnika Powszechnego" (naczelny ks. Adam Boniecki zarzucił mu, że nie wrócił na czas z podróży - red.) mówiąc, że żaden dziennikarz "lichego pisma" nie będzie mu narzucał swoich poglądów.

W 2005 r. KAI ujawniła materiały z IPN, z których wynikało, że SB przez 15 lat usiłowała bezskutecznie nakłonić Glempa do współpracy.

Emerytura. Kardynał senior

To nie były proste lata posługi dla Kościoła i tym bardziej trzeba dziś za nie dziękować.

prymas kard. Józef Glemp podczas mszy św. w kaplicy Matki Bożej na Jasnej Górze 25 listopada 2009 r.

W 2007 r. Glemp przeszedł na emeryturę, jednak decyzją papieża Benedykta XVI tytuł prymasa zachował do 80. roku życia, tj. do 2009 r., kiedy stracił tym samym prawo wybierania papieża w konklawe.

18 grudnia 2009 zakończył swoją 28-letnią posługę prymasowską. Jego następcą został abp Henryk Muszyński. Odtąd tytuł prymasa powrócił do Gniezna – stolicy biskupiej, z którą jest historycznie związany. Glempowi dożywotnio przysługiwał tytuł prymasa seniora. - To nie były proste lata posługi dla Kościoła i tym bardziej trzeba dziś za nie dziękować – mówił podczas mszy św. w kaplicy Matki Bożej na Jasnej Górze 25 listopada 2009 r.

Przewodniczący episkopatu abp Józef Michalik dziękował mu "za styl i sposób" prymasostwa, który nazwał "ekumenicznym, pokornym i niestrudzonym od trudności i przeszkód".

Order Orła Białego

Tego samego dnia (18 grudnia 2009 r.) w Inowrocławiu został otwarty Instytut Prymasa Glempa w ramach Kujawskiego Centrum Kultury. Prymas przekazał do Instytutu obrazy, rzeźby, meble, książki, zdjęcia, rękopisy kazań i inne pamiątki.

W okresie obejmowania urzędu prymasa przez biskupa Józefa Glempa były dwie Polski: Polska oficjalna i Polska podziemna. Kościół zawsze był z narodem, któremu przewodniczył ksiądz prymas-senior.

Lech Kaczyński, Prezydent RP w latach 2005-2010

Trzy dni później prymas-senior otrzymał z rąk śp. prezydenta Lecha Kaczyńskiego najwyższe odznaczenie państwowe – Order Orła Białego. Podczas uroczystości prezydent powiedział: - W okresie obejmowania urzędu prymasa przez biskupa Józefa Glempa były dwie Polski: Polska oficjalna i Polska podziemna. Kościół zawsze był z narodem, któremu przewodniczył ksiądz prymas-senior.

Kardynał Glemp dziękował za wyróżnienie: - Odznaczenie w mojej osobie rozkłada się na bardzo wielu tych, którzy współdziałali, pracowali, modlili się, poświęcali i cierpieli za to, żeby dobro i wolność wśród narodów mogły się tak rozwijać i umacniać.

Dodał, że "widomym symbolem tego jest budowa Świątyni Opatrzności Bożej, po 200 latach". W ostatnich latach kardynał Glemp poświęcił się budowie tej świątyni w Wilanowie.

Autor: adso//kdj / Źródło: kai.pl, tvn24.pl, PAP