Парафія Пресвятої Діви Маріі Неустанної Допомоги, Бровари

Парафия Божьей Матери Ченстоховской. Мариуполь.

вівторок, 26 лютого 2013 р.

Інформаційна розсилка новин за 26 лютого 2103 року


Його Святості Папі Бенедикту XVI

Вівторок, 26 лютого 2013, 19:00 Україна

Лист Папі Бенедикту XVI від конференції єпископів України.

ДЕТАЛЬНІШЕ...

Папа емерит

Вівторок, 26 лютого 2013, 18:49 Ватикан
Його Святість Бенедикт XVI, вислужений Папа (Папа емерит), або вислужений Римський Архієрей (Римський Архієрей емерит) – так називатиметься Папа Бенедикт XVI після 20:00 за римським часом, коли вступить в дію його зречення з уряду Наступника святого Петра.
ДЕТАЛЬНІШЕ...

«Послухайте особу, яка прийняла рішення»

Вівторок, 26 лютого 2013, 17:47 Україна
24 лютого в усіх парафіях Києва відбулись подячні Святі Меси за понтифікат Бенедикта XVI. Пропонуємо вам огляд проповіді архієпископа Петра Мальчука, ординарія Київсько-Житомирського у соборі св. Олександра, м. Київ.
ДЕТАЛЬНІШЕ...

Канал EWTN з'явився ще у двох містах України

Вівторок, 26 лютого 2013, 10:28 Україна
Регіональний кабельний оператор "Максимум-Нет", що існує від 2007 року, включив у свій пакет телеканал EWTN у містах Боярка та Вишневе Київської області.

«Я вірю»

26/02/2013
Звершилися великопісні реколекції в парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у місті Золочів. 
Детальніше...

Великопісна програма гурту "Апостольство Покликань"

26/02/2013
24 лютого семінарійний гурт «Апостольство Покликань» мав змогу представити свою великопісну програму мешканцям с. Голозубинці та всім прихожанам парафії.   
Детальніше...

Десята річниця смерті єпископа Яна Ольшанського

26/02/2013
23 лютого 2013 року виповнилась десята річниця смерті великого пастиря єпископа Яна Ольшанського - п'ятдесят третього єпископа-ординаря Кам'янець-Подільського та першого архіпастиря відновленої дієцезії.   
Детальніше...

Конклав може розпочатися раніше

26/02/2013
У понеділок у Ватикані оголосили, що Бенедикт XVI зробив кілька змін до закону про конклав і Sede Vacante. Внесені зміни стосувалися відставки Папи, оскільки до цього головним чином закон базувався тільки на смерті Папи.   
Детальніше...

Запрошення розкрити книгу

26/02/2013
Створений сайт компендіуму Катехизму Католицької Церкви - compendio.catechismus.org.ua.   
Детальніше...

ПОСЛАНИЕ БОГОРОДИЦЫ, ЦАРИЦЫ МИРА от 25 февраля 2013 года


ПОСЛАНИЕ БОГОРОДИЦЫ, ЦАРИЦЫ МИРА
от 25 февраля 2013 года
«Дорогие дети!
И сегодня Я призываю вас к молитве.
Грех притягивает вас к земным вещам,
а Я прихожу, чтобы вести вас к святости
и к тому, что Божье.
Но вы боретесь и теряете свои силы в
этой борьбе между добром и злом внутри себя.
Поэтому, детки: молитесь, молитесь, молитесь,
пока молитва не станет для вас радостью,
а сама ваша жизнь – простым путем к Богу.
Спасибо, что ответили на Мой призыв!»

ЩО ТАКЕ СЕМІНАРІЯ?





Семінарію звикли вважати єдиною формою приготування кандидатів до прийняття таїнства Рукоположення. Проте таких форм є більше. Про них і говоримо з директором Інституту св. Томи Аквінського (Київ), монахом-домініканцем Войцехом Сурувкою ОР.


Що таке семінарія та як вона виникла?

Саме слово походить від лат. seminarium – розплідник, теплиця для насіння або рослин. У широкому значенні "семінарія" означає форму духовної та інтелектуальної формації кандидатів до священицьких свячень. У вузькому значенні – це спеціальне місце, зазвичай окремий будинок, у якому семінаристи  готуються до прийняття таїнства Рукоположення.
У ранній Церкві не було спеціальної форми підготовки кандидатів. А от уже в Середньовіччі їхня підготовка здійснювалася при парафіях або катедральних соборах. Сучасна форма семінарії з’явилися вже після Тридентського Собору, отці якого усвідомили необхідність ґрунтовної підготовки майбутніх пресвітерів.



Дієцезіальна семінарія – єдина форма для приготування майбутніх священиків, чи існують інші форми?

Обрання форми приготування кандидатів до священства належить єпископу, який у своєму рішенні керується потребами та можливостями своєї дієцезії. Якщо можливості заснувати власну дієцезіальну семінарію немає, єпископ може, наприклад, відрядити семінаристів на навчання до семінарій інших дієцезій. Якщо є кілька невеликих дієцезій, то утворюється одна спільна семінарія для формації їхніх кандидатів.
Інша річ, скажімо, якщо кандидат уже має вищу теологічну освіту, а тепер хоче стати священиком. Тут постає питання: як його підготувати до священства? На мою думку, найкраще це робити при парафії, а не в семінарії. Адже інтелектуальну формацію він уже відбув, і надалі його життя буде пов’язане саме з парафією, а не з семінарією.
Ще інша річ – монахи. Вони відбувають формацію в навчальних закладах свого ордену або згромадження. Це може бути формація на зразок семінарії, а може бути й окреме навчання на теологічному факультеті якогось університету.

Чи можна стати священиком, не закінчивши семінарії?

Цей заклад є лиш однією з форм підготовки священиків. Проте не єдиною. Шерег великих мужів Церкви, серед них навіть римські папи, не відбували підготовки в семінарії. Одним із них є блаженний папа Йоан Павло ІІ. Він мешкав у місті й працював на заводі. Лише два роки перед свяченнями жив у підпільній семінарії, де й складав іспити. Тобто існують різні форми підготування кандидата, особливо коли йдеться про надзвичайні умови. Головне – щоб людина приготувалася.

Що таке малі семінарії?

Це школи, у яких той, хто прагнув стати священиком, міг отримати підготовку на рівні середньої загальної освіти, необхідної для навчання у вищій духовній семінарії. Після її закінчення така людина могла й не продовжувати далі навчання та не приймати жодних свячень. Зараз місце малих семінарій посіли здебільшого католицькі школи.

У Європі щороку скорочується кількість семінаристів. Чи вбачаєте Ви в цьому кризу семінарії?

Я би так не казав. Сама структура семінарії не впливає на кількість покликань. На скорочення кількості семінаристів та покликань до священства впливають інші фактори. Головне – це не семінарія, а те, що там відбувається, тобто формація.

Інтерв’ю провела Вікторія СЕМЕНОВА

ФОТО:
Отець Войцех Сурувка ОР


"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/

СВЯЩЕНИК, СВЯЩЕНСТВО ТА ПОКЛИКАННЯ



Вчення блаженного Йоана Павла ІІ про служіння священиків




Мабуть, не дуже помилюся, якщо скажу, що про папу Йоана Павла ІІ чули всі католики. Декому пощастило бачити його особисто. Та насправді лише нечисленні читали його твори, послання, енцикліки. Часто спілкуючись зі священиками, певної миті я почала вважати, буцімто все про них знаю. Проте, прочитавши послання Йоана Павла ІІ Pastores dabo vobis, зрозуміла: я нічого не знала про священиків, а надто про свою відповідальність за покликання.



Pastores dabo vobis – це апостольське повчання за результатами роботи Синоду єпископів, який відбувся 1990 р. Продовжуючи та розвиваючи вчення ІІ Ватиканського Собору про пресвітерський чин і формацію пресвітерів, цей Синод особливо зосередився на зростанні покликань до священства, на проблемі формації кандидатів до священицьких свячень та постійній формації пресвітерів, а також на тому, що є необхідним, аби дієво та ефективно підтримувати служіння й духовне життя священиків.
Блаженний Йоан Павло ІІ реалістично дивився на світ. Спокійно, розсудливо та з батьківською ревністю він окреслив ті негативні явища, які "здійснюють вплив на життя та служіння священиків, наприклад: релігійне неуцтво, поширене серед віруючих; убогі плоди катехизації, знівельовані численними та агресивними атаками засобів масової інформації; недовіра, а подекуди нетерпимість до ієрархічного вчення Церкви; зведення всього багатства євангельської проповіді до поняття вузького та одностороннього, що робить свідчення віри основою забобонів і провадить до релігійності без Бога, відчужуючи людину від самої себе".
Характеризуючи спосіб мислення сучасної молоді, папа влучно помітив, що частіше за все молодь або відкрито відмовляється від Бога, або провадить таке життя й приймає такі рішення, наче Бога немає. Така позиція є наслідком неправильного розуміння свободи та життя тільки задля себе. "Через це реалізація і навіть розуміння покликання до священства стають дедалі важчими", – пише папа. І роз’яснює: "Адже покликання – це розуміння сенсу життя як вільного та відповідального дарування самого себе іншим людям, Євангелію та Царству Божому на шляху священства".
Втрата глибокого й точного розуміння місії та природи служебного священства свідчить про кризу самосвідомості священика. "Ця криза, – пише папа, – виникла в перші роки після Собору (ІІ Ватиканського. – Прим. авт.). І була викликана неправильним, а подекуди навмисно необ’єктивним тлумаченням учення Собору". Тому постала необхідність знову нагадати про природу й місію служебного священства, які ІІ Ватиканській Собор відкрив людям нашого часу. Посилаючись на Декрет Собору Presbyterorum Ordinis, Йоан Павло ІІ зазначає, що Собор передусім ствердив "загальне" покликання до святості всіх вірних, яке бере свій початок у хрещенні. Однак "священики покликані не лише як охрещені, а й також специфічним чином – саме як священики, тобто в новій якості та відповідних формах, які беруть початок у таїнстві Священства". Вони вже є "живим знаряддям" Христа, і в цьому розумінні, як свідомі, вільні та відповідальні особистості, є глибоко вірними виконанню свого служіння. "Через покладення рук, яким передається дар Святого Духа, ці люди були покликанні, і їм дана можливість продовжувати це служіння: примирювати, пасти Божу отару та навчати". Це означає, що священики покликані продовжити присутність Христа – єдиного й найвищого Пастиря, наслідуючи Його життя і являючи Його посеред ввіреної їм пастви.
Аби конкретна особа могла розпізнати в собі покликання до служіння священика, уся Церква має чувати і створювати умови, щоб голос Бога був почутий. "Благодать і відповідальність за покликання лежить на всіх членах Церкви без винятку", – однозначно стверджує папа. Починаючи від сім’ї, справжньої домашньої Церкви, усі вірні конкретної парафії, спільноти, сам священик, урешті єпископ – кожний, відповідно до свого уряду, молитвою, Літургією та прикладом особистого життя сприяють покликанню. Це великий обов’язок і велика відповідальність.
Насамкінець хочу сказати, що послання Pastores dabo vobis, а також інші численні документи Церкви, адресовані не тільки духовенству. У них Церква через документи соборів, синодів та пап завжди зверталася до всіх вірних. Тож варто частіше сягати по скарби католицького віровчення, щоби краще розуміти, чого всіх нас навчає Свята Церква.

Вікторія СЕМЕНОВА



"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/

Інформаційна розсилка новин за 25 лютого 2013 р.


Познайомся з Орденом Картузіанців через мистецтво

25/02/2013
Виставка картин Володимира Домчука присвячена Ордену Картузіанців «CHARTREUSE: 7 STARS – ALL INCLUSIVE» в інституті релігійних наук ім. св.Томи Аквінського.   
Детальніше...

Анонс "Католицького Вісника" №4, 2013

25/02/2013
Тема номера: Церква під час Sede Vacante 
Детальніше...

Залишається лише одне слово: дякую!

25/02/2013
Папа вступив у завершальний етап свого понтифікату – залишилось чотири дні папства Бенедикта XVI. На завершення духовних вправ, Папа подякував кардиналу Равазі і Римській курії за їх допомогу.   
Детальніше...

Зустріч аніматорів молитовних служінь у Бердичеві

25/02/2013
23 лютого у Національному Санктуарії Матері Божої Бердичівської відбулась зустріч аніматорів молитовних служінь та людей, які зацікавлені темою особистої молитви. 
Детальніше...

Ісус Христос - джерело надії, яка веде нас у майбутнє

25/02/2013
Згромадження Сестер Непорочного Зачаття ПДМ сердечно запрошує дівчат в віці від 14 до 25 років взяти участь в реколекціях в Язловецькому Санктуарії  бл. Марцеліни Даровської. 
Детальніше...

Пастирський візит єпископа Яцека Пиля у Феодосію

25/02/2013
23 лютого 2013 року, єпископ-помічник Одесько-Сімферопольскої дієцезії Яцек Пиль з пастирським візитом і приміційною Службою Божою відвідав парафію Всіх Святих в місті Феодосія в Автономній Республіці Крим. 
Детальніше...

«Господь кличе мене вийти на гору»

25/02/2013
На останній молитві «Ангел Господній» з Бенедиктом XVI.  
Детальніше...

«Господи, додай нам віри» Лк 17,5

25/02/2013
Символічно, що в Рік Віри саме ці слова були вибрані темою цьогорічних великопісних реколекцій, які проходили 22-24 лютого в Парафії Св. Йосипа в Кременчуці. Слово Боже проголошував о. Андрій Мацькув, місіонер Облат Непорочної Діви Марії, з Полтави.   
Детальніше...

23/02/2013
Бут 15, 5-12. 17-18; Флп 3, 17 - 4, 1; Лк 9, 28б-36 В другу неділю Великого посту Церква читає історію про Авраама... Споглядаємо таємничу і водночас символічну сцену: Бог укладає союз із Авраамом - нашим праотцем у вірі. Чуємо слова Бога, скеровані до Авр 
Детальніше...

Молитва, піст і милостиня

Понеділок, 25 лютого 2013, 16:40 Відео


&list=PLAg2oWsPreQnhQNqRrYYhfaYlJs-pp4xp&index=7"Телебачення Віковічного Слова" (EWTN) представляє серії програми "Суть справи" про основні правди віри. Ця серія присвячена темі трьох головних добрих вчинків. Всі серії дивіться на "Телебаченні Віковічного Слова" (www.ewtn.org.ua).

Коментар до літургійних читань на 25 лютого 2013 р.

Понеділок, 25 лютого 2013, 00:00 Цікаво
Бог мав би право нас судити та засуджувати, але цього не робить. В першому читанні пророк Даниїл, мабуть також від нашого імені, просить пробачення провин.
Детальніше...

суботу, 23 лютого 2013 р.

ЄВХАРИСТІЯ У В'ЯЗНИЦІ


ЄВХАРИСТІЯ У В'ЯЗНИЦІ



 Люди на волі є вільні у виборі часу, дня, місця, куди б піти на Службу Божу. А от в’язні й у цьому обмежені. Парадокс полягає в тому, що вони якраз найбільше її потребують. Про Євхаристію у в’язниці "Католицький Вісник" розмовляє зі священиком Константином Пантелеєм, керівником відділу з душпастирства в пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ.



Чи в Україні в’язні мають можливість брати участь у Богослужінні?

На жаль, з різних причин відправлення Служби Божої для ув’язнених у пенітенціарній установі є можливе лише принагідно. Тож в’язням бракує систематичної участі в Божественній Літургії, як це відбувається на волі.
У західних країнах Літургія у в’язниці є чимось самим собою зрозумілим, і можна спостерігати участь у ній персоналу разом із в’язнями. Наприклад, у Польщі начальник однієї з в’язниць супроводжує Месу грою на органному синтезаторі; офіцери стоять струнко; і в’язні, і працівники установи причащаються з однієї чаші. Це – результат тривалої праці священика в установах виконання покарань. Таких досконалих зразків Літургії в Україні ми заледве ще знайдемо.



Літургія – складне дійство. Чи всі в’язні розуміють, що відбувається під час Служби Божої?

За умов, коли у Службі Божій бере участь обмежена кількість осіб, вона переживається дуже інтимно. Інколи в’язні зовсім не розуміють, що промовляється у молитвах, проте цілком сприймають таємничість і сакраментальність літургійного часу та простору. На волі буває навпаки (усміхається): досить непогано розуміємо, що відбувається і чому, проте кудись зникає відчуття таємничості.
Звісно, тлумачення Літургії є необхідне. Так само, як і у звичайній парафії. За допомогою спеціальних євхаристійних проповідей слід пояснювати, що таке Таїнство Євхаристії, Літургія Слова, Літургія Жертви, щоб сприяти глибшому втаємниченню та розумінню Євхаристійної молитви. Проте я сам учуся страху Божого у в’язнів під час Літургії, спостерігаючи за їхньою присутністю на Службі Божій. Коли в’язень запалює свічку і ставить її на свічник – це літургійний акт, який асоціюється з цілим його стоянням на Божественній Літургії. В’язні, немов ті палаючі свічки, присутні на Службі. Для них може бути незрозумілим сам хід Літургії, те, що робить священик, куди входить, які жести чинить, куди повертається, – усе це для них така сакраментальна тайна, що в’язні перебувають у надзвичайному благоговінні та духовному напруженні від усвідомлення Божественної присутності. Тоді в’язниця стає особливим місцем зустрічі з Богом. Це дуже надихає, і священик із цього приводу надзвичайно радіє.

Як відбувається обряд Причастя?

Для в’язнів, серед яких є поділ на касти, Причастя є особливим моментом Літургії. Воно найбільше руйнує в’язничні звичаї та спричиняє розв’язання конфліктів між групами.
Є категорія в’язнів, які за законами злочинного світу відчужені від загалу – "недоторканні". Такі в’язні підходять до Причастя насамкінець. Та все ж Причастя відбувається. У той самий час і в тому самому місці. Ба більше – коли священик споживає з тої самої чаші після всіх, то ні в кого не виникає обурення: як це він то робить, та й ще після "недоторканних". Тож таким чином священик, говорячи на проповіді, що в Господа всі є одно, власними діями підтверджує ці слова. Це є значним проривом, який долає всілякі поділи та відчуження.

Інтерв’ю провела Вікторія СЕМЕНОВА


"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання наhttp://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/

пʼятницю, 22 лютого 2013 р.

Інформаційна розсилка новин за 22 лютого 2013 р.


«Не може бути діалогу з неправдою»

П'ятниця, 22 лютого 2013, 17:12 Україна
Єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезіїЯн Собіло прокоментував на Радіо Маріязречення БенедиктаXVI та поділився власними спогадами про обрання Йоана Павла ІІ.
ДЕТАЛЬНІШЕ...

Можливі зміни до закону про конклав

П'ятниця, 22 лютого 2013, 10:57 Ватикан
Святіший Отець Бенедикт XVI до настання Sede Vacante може видати поправки до закону про конклав.
ДЕТАЛЬНІШЕ...

Коментар до літургійних читань на 22 лютого 2013 р.

П'ятниця, 22 лютого 2013, 00:00 Цікаво
Сьогоднішнє свято Престолу святого Апостола переконує нас, що в цьому світі, де все є непевним, Бог дає нам непохитну опору – святу Церкву побудовану на скелі святого Петра. Гарантом стійкості апостола Петра є сам Христос – Месія, Бога живого Син.

Бенедикт XVI не десакралізував постать Римського Архієрея

22/02/2013
Тим, хто після зречення Папи почувається зляканим, позбавленим проводу, слід пригадати, що тривалість життя Церкви забезпечується Ісусом. Церква, у дійсності, є Христовою, вона не є Бенедикта XVI чи Йоана Павла ІІ, архієпископ Ігнаціо Санна.   
Детальніше...

Майже 5 млн. вірних відвідали аудієнції Бенедикта XVI

22/02/2013
27 лютого 2013 року на площі Святого Петра у Ватикані відбудеться остання загальна аудієнція Папи Бенедикта XVI. Перша, натомість, відбулася 27 квітня 2005 року через тиждень після обрання та наступної середи після урочистого початку Петрового служіння.   
Детальніше...

Дізнайся більше про семінарію через Інтернет

22/02/2013
Створений сайт Вищої Духовної Семінарії Святого Духа, що у Городку Хмельницької обл.   
Детальніше...


Тривають акції подяки Бенедикту XVI

22/02/2013
У відео під назвою «Молодій людині у його 85» молодь з усього світу дякує Папі за щедрість, за любов, смирення, за беатифікацію Йоана Павла II, за приклад, за візити в інші країни та три Всесвітні дні молоді за час його понтифікату.   
Детальніше...

Остання публічна зустріч з Бенедиктом XVI

22/02/2013
Федеріко Ломбарді, прес-секретар Ватикану, надав більш детальну інформацію про останню аудієнцію Бенедикта XVI.   
Детальніше...

Відданий служінню Богу і людям

22/02/2013
21 лютого 2013 р. у Катовіцах у Польщі помер відданий служінню Богу та людям облат, який довгі роки працював в Україні- о. Едвард Смалець ОМІ.   
Детальніше...

ВЕЛИКИЙ РІЗНОБАРВНИЙ СВІТ


ВЕЛИКИЙ РІЗНОБАРВНИЙ СВІТ



Серед проблем, які обговорювали під час ІІ Ватиканського Собору, можна виділити два блоки – теологічного і соціального спрямування. Перший стосувався питань правди віри, другий – життя мирян у цьому світі. Декларації, декрети, конституції стали тими документами, які пояснюють католикам позицію Церкви щодо означених складних питань. Декларація Nosta Ætate, ухвалена 28 жовтня 1965 р. на VII сесії Собору, належить радше до другого блоку питань, але, безумовно, глибоко закорінена в теології.



Спільна мета

У досить лаконічній Декларації про ставлення Церкви до нехристиянських релігій окреслено головні моменти, що їх отці Собору вважали за необхідне зазначити стосовно співіснування католиків у великому світі поруч із вірними інших релігій. У вступі було наголошено: "В наші часи, в які людський рід щораз тісніше об’єднується та й збільшується співзалежність між іншими народами, Церква уважніше приглядається своїм відносинам до не-християнських релігій".
Було наголошено на спільності походження всіх народів і на тому, що всі ми творимо єдину спільноту. Попри те, що різні народи живуть у різних куточках земної кулі, вони мають спільне походження – їх створив Бог, мають спільну мету – осягнення Бога, "якого проведіння й свідчення благодаті та спасительні настанови відносяться до всіх, доки не зійдуться вибрані разом у Святому Граді, який опромінюватиме слава Божа, де народи ходитимуть у його світлі".
У Декларації вказується, що всі народи однаковою мірою перебувають в очікуванні, коли врешті-решт знайдуться відповіді на складні загадки життя. Усі однаковою мірою стикаються з екзистенційними питаннями: "що таке людина, який толк і яка ціль нашого життя, що таке смерть, суд, ...найглибше і невисказанне таїнство, яке огортає наше існування, з якого ми вийшли і до кого йдемо?"

Шляхи в напрямку…




У другому пункті Декларації було окреслено різнорідні нехристиянські релігії. Можна сказати, що це загально-антропологічний пункт, де звертається увага на спільні риси психології всіх людей, незалежно від того, яким чином вони звертаються до тієї тайної сили, що діє у явищах природи та в подіях людського життя,... деколи визнавання Найвищого Божества, а то й Отця. Це пізнання і відчуття просякає глибоким почуттям їхнє життя. А релігії, пов’язані з прогресом культури, відповідають на ті ж питання більш витонченими поняттями та більш виробленою мовою.
Важливо було дати лаконічну характеристику найбільшим нехристиянським релігіям, щоби показати, яким чином сповідники цих релігій торують свій шлях у напрямку до Бога. Про індуїзм було сказано, що головною рисою є аскеза, що люди там дошукуються Божих таїн і виявляють творчість і здатність до фантазування в невичерпному багатстві міфів і філософському пошукові, який спрямований передусім на самообмеження і відмову від надміру в усьому.
У буддизмі, відповідно до різнорідних його форм, визнається основна невистачальність цього змінного світу і навчається людей такого шляху, яким вони побожно і з довір’ям могли б набути стан досконалого освободження. Визначається, що головною метою буддистського шляху є те, що люди побожно, з довірою, завдяки власним зусиллям або за допомогою вищих сил могли би досягнути остаточного просвітлення. Отці Собору погоджуються з тим, що всі релігії спрямовані на те, щоб допомогти людині, що вони стараються різними способами зарадити неспокоєві серця людей, вказуючи різні шляхи, тобто вчення та заповіді життя й священні обряди.
За всього різноманіття різних шляхів до Бога Католицька Церква не заперечує жоден із них, не відкидає нічого з того, що в тих релігіях є правдиве і святе. У документі наголошується, що, попри відмінні погляди на те, що католицизм визнає і проповідує, вона шанує промінь тієї Правди, що просвітлює всіх людей.

Про іслам




У третьому пункті Декларації окремо говориться про стосунки із ісламською релігією. Відносини з ісламом завжди були одним із наріжних каменів будування взаємин з нехиристиянами. І немає де правди діти, ці стосунки не були легкими. Тому цілком природно, що ісламу було приділено особливу увагу. Декларація починається зазначенням того, що Церква цінує також мусульман, що почитають Бога живого й існуючого, милостивого і всемогутнього, Творця неба і землі...
Було, власне, зазначено складну історію, непорозуміння і ворожнечу, тому Священний Собор закликає усіх, щоб – забувши минуле – заправлялися щиро до взаємного розуміння, спільно берегли і плекали для всіх людей соціальну справедливість, моральні блага та мир і свободу.

Про юдаїзм

Четвертий пункт був присвячений надзвичайно складному і наболілому питанню – стосункам із юдеями. Історики Собору вказують, що цей пункт був найбільш дискутованим. У дискусіях брали участь представники консервативних і ліберальних течій. З одного боку, виступав кардинал Оттавіані, а з другого – де Любак і Беа. Після тривалих суперечок дійшли висновку, що Цей священний Собор, розважаючи таїнство Церкви, згадує зв’язок, що ним народ Нового Завіту пов’язаний духовно з народом Авраама.
Було наголошено: християни визнають, що початки віри та її вибрання знаходяться вже в Патріархів, у Мойсея і пророків, відповідно до спасительного Божого таїнства. ...не може Церква забути, що вона через той нарід, з яким Бог у своєму невисказаному милосерді схотів заключити Старий Заповіт, перейняла об’явлення Старого Завіту та кормиться з кореня доброї оливки, на яку були защеплені оливкові галузки народів. Було сказано, що християни добре знають, що до юдейського народу належали і апостоли, і їхні численні учні, і, що дуже важливо, Діва Марія та її Син.
Зрозуміло, що, говорячи про взаємини з юдаїзмом, не можна було уникнути й наріжного каменю непорозуміння між сповідниками Старого і Нового Завітів. За свідченням Священного Писання, Єрусалим не зрозумів часу своїх відвідин та й юдеї в великій частині не прийняли Євангелія, а що більше, немало їх спротивилось його поширенню. Та без огляду на це... юдеї залишилися Богові, якого покликання в благодаті не з-за покути, і далі улюбені заради батьків. У цих рядках міститься дуже важливий для нас, християн, сенс: нагадування про безмежне милосердя Бога, Який любить Своїх дітей попри помилки і хиби, які вони роблять. Саме таке розуміння Божого милосердя і Його любові дає нам ключ про порозуміння між католиками та юдеями.
Зрештою, християни мають більше спільних речей, ніж розбіжностей, і неможливо заперечувати надзвичайно важливу спільну спадщину двох споріднених релігій. Для того, щоб дійти спільності, потрібно звертатися до джерел, читати і вивчати цю спільну спадщину. Для одного з авторівДекларації, кардинала Августина Беа, який був фахівцем із близькосхідної філології, старожитні тексти були найважливішим свідченням необхідності пошуку порозуміння. Тому, отже, що християни і юдеї мають таку велику спільну духовну спадщину, цей Священний Собор бажає плекати й поручає взаємне і обопільне пізнання та цінення, що його досягається передовсім студіями біблійними та богословськими і братерськими розмовами.

Задача – вчитися

Останній пункт Декларації говорить нам про загальне братерство без дискримінації. У цьому заключному пункті наголошується на тому, що ті, хто вважають себе справжніми християнами, не можуть зі злобою чи осудом дивитися на своїх ближніх. Це коріниться в самій суті Бога, Який заповідав нам любов. Відношення людини до Бога-Отця, і відношення людини до людей-братів так пов’язане, що Писання каже: "Хто не любить, той не пізнає Бога" (1 Йн 4, 8)... Тому Церква відкидає всяку дискримінацію людей, або переслідування, заподіюванні з-за походження чи кольору, стану чи релігії, як чужі Христовому духові.

Від нас залежить, чи плекатимемо поміж себе Дух Христа, чи спроможемося відкрити своє серце для любові, не лише до ближнього свого, а й до того, хто далеко, не лише до того, хто знає, чим є хресне знамення, а й до того, хто стелить свій килимок для намазу. Бог створив для нас гарний і багатогранний світ, наша задача – навчитися в ньому творити красу взаємин і любові.

Тетяна ДЗЯДЕВИЧ

(Усі цитати подані відповідно до видання "Документи ІІ Ватиканського Собору", Львів "Свічадо", 1996).

ФОТО:

Нині Святий Престол продовжує діалог і з мусульманами…

… Святіший Отець зустрічається  також і з буддистами


"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання наhttp://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/

ГОСПОДЬ ЖИВОТВОРЯЩИЙ


ГОСПОДЬ ЖИВОТВОРЯЩИЙ



Коли виникають якісь проблеми, негаразди або труднощі, то першою, так би мовити, рефлекторною молитвою християнина мало би бути звернення до Святого Духа. І за вдалі рішення та ідеї ми також мали би дякувати Йому – Третій Особі Святої Трійці. Але чи вміємо ми на практиці жити в гармонії зі Святим Духом – Господом Животворящим, тобто Тим, Хто творить все живе – та приймати Його дари?



Парадоксально, але Той, Хто вже в момент створення світу "ширяв над водами", Дух Божий, ніколи не виявляє Себе відкрито – завжди Його дія виявляється в символах, знаках, певних учинках, на які Святий Дух надихає людей.
Це пояснює Катехизм, стверджуючи, що Його самого ми не чуємо. Ми пізнаємо Святого Духа лише в дії, у якій Він об’являє нам Слово й готує нас прийняти Його у вірі. Дух Правди, Який "відкриває" нам Христа, "не промовляє від себе" (Йн 16, 13). У цій таємниці укрите пояснення, чому світ не може прийняти Святого Духа: він "не бачить Його і не знає". Тимчасом ті, хто вірить у Христа, знають Духа, бо Він перебуває з нами (див. Йн 14, 17).

Прийди і вселися в нас…

Дари Святого Духа дуже часто заучують на катехизації напам’ять. І тут виявляється проблема: знати про щось і жити цим – зовсім різні речі, особливо якщо йдеться про духовне життя. Нижче ми спробуємо не лише перерахувати сім дарів Святого Духа: мудрість, розум, рада, сила, знання, побожність і страх Божий, – а й відповісти на непросте питання, а саме: "Як у реальності жити дарами Святого Духа та в гармонії з Ним Самим?"
Отже, у день П’ятдесятниці апостоли разом із Марією зібрались у вечірнику, аби – згідно з єврейською традицією – вшанувати свято плодів, яке припадає на 50-й день після Пасхи. Несподівано вони почули шум із неба, а весь дім наповнився чимось подібним на вітер. Також вони побачили вогонь – символ присутності й могутності Бога, – язики якого розділилися, і над кожним з учнів затримався один. Усі відчули в собі особливу міць та величезну потребу проголошувати Євангеліє іншим людям. Вони зрозуміли, що власне тієї миті виконалася обітниця Вчителя про "іншого Утішителя". Так усі вони сповнилися Святим Духом.
Відтоді Дух живе в Церкві й турбується про неї, щедро вділяючи Своїх дарів. Кожна людина, приймаючи Хрещення та інші таїнства, стає наповненою й обдарованою Святим Духом. Вона стає членом Церкви – винятковим, незамінним у своїй функції, збагачує собою спільноту.

Міст між Старим та Новим Завітами

Вчення про сім дарів Святого Духа поширилося в Церкві близько ІІ ст. Приходячи до людини, Святий Дух наповнює, ба навіть переповнює її Своєю міццю. Число "сім" у біблійній мові означає повноту. Тож сім дарів Духа – це символ повноти Його дарів.
Пророцтво про це висловив уже старозавітний пророк Ісая, через якого промовив сам Святий Дух: "І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння. Дух Господній спочине на ньому, дух мудрості й розуму, дух ради і кріпості, дух знання і страху Господнього" (Іс 11, 1-2). Це одне з пророцтв про Месію – ідеального Володаря, обдарованого дарами Святого Духа.

Дар мудрості

Дар мудрості – це надприродне налаштування розуму, яке схиляє людину передусім шукати Бога і Його слави та втішатися, аж до розкошування, Богом і всім тим, що у який завгодно спосіб стосується Його слави. Цей дар допомагає пізнати й полюбити віковічну правду. Як отримати дар мудрості?
1. Мати постійний контакт із Богом, Який є самою мудрістю, а також із християнином, який живе міццю дару мудрості: "Хто ходить з мудрим, сам стає мудрий" (Прип 13, 20). Ми маємо уникати духовного індивідуалізму, а у виборі наставників також просити світла Божого: "А мудрість, що походить згори, найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна" (Як 3, 17).
2. Тривати на молитві "Новенни (Дев’ятниці) до Святого Духа": "Коли ж комусь із вас мудрості бракує, нехай просить у Бога, і вона йому дасться" (див. Як 1, 5).

Дар розуму

Дар розуму дозволяє людині судити про все, немовби інстинктивно, у світлі віри. Вірні християни, які віддали себе під опіку Святого Духа, згідні у своїх оцінках подій світу цього, навіть якщо не бачаться й не домовляються про порозуміння. Як просити про цей дар?
1. Очиститися. Усвідомити, що ми все ще грішні, хоч яким глибоким було б наше навернення. Практикувати регулярний іспит совісті й часту сакраментальну сповідь.
2. Молитовно медитувати. Ми не можемо відмовитися від вищого рівня молитви тільки тому, що не знаємо, як саме проводити медитацію. Вчитися медитації – це суттєво урівноважувати духовне життя. Тут допоможуть св.Ігнатій Лойола, св.Тереза Авільська, св.Тома Кемпійський і його твір "Наслідування Христа".
3. Просити Бога про молитву у вірі. Тоді Він провадить нас до споглядальної молитви. Це великий поступ у Христі, тому маємо зі збільшеними зусиллями продовжувати наше життя з Ним і ще міцніше пригорнутися до нашої віри в Нього, до Його любові й милосердя.

Дар ради

Рада приходить нам на допомогу в несподіваних випадках, коли забракло би часу на проникливе роздумування про вибір, який ми мали б зробити. Дар ради особливо потрібний тим, хто наділений будь-якою владою. Як здобути дар ради?
1. Залишатися смиренним та вміти розпізнавати свою слабкість і залежність від Святого Духа в прийнятті правильних рішень. Остерігатися спокус влади, визнаючи діяння в нас Божої сили, яка вділяє нам порад. Маємо терпеливо чекати, доки Господь вирішить, що настав час розв’язати певні проблеми. Уникати пустого, бунтівного духу.
2. Підтримувати в собі особисте молитовне життя, аби завжди бути чуйним до голосу Бога, який у належну мить вкаже нам шлях, що ним маємо піти.
3. Практикувати послух порадам Бога, яких Він нам уділяє завдяки Євхаристії.

Дар сили або мужності

Християнин, обдарований даром сили, не покладається тільки на власні зусилля, а довіряє Богові. Мужність особливо потрібна, коли нам стає важко слідувати за Господом. Саме дух мужності провадив святих на мучеництво. Як його здобути?
1. Практикувати чесноту мужності. Завдяки ній ми зростаємо в здатності ставати перед лицем труднощів з силою та довірою до Бога.
2. Уміти смиренно визнати свою немічність і слабкість, знаходити вподобання у прикладах святих мучеників.
3. Безмежно довіряти Богові. Виконувати Його волю незалежно від того, у наскільки тяжкому становищі ми опинилися.
4. Належно цінувати дар Євхаристії, яка є поживою сильних.

Дар знання

Дар знання є тим даром Святого Духа, завдяки якому ми маємо впевненість і глибоку віру в Бога та в об’явлені нам християнські істини. Він є надприродним налаштуванням розуму, яке дозволяє йому осягнути й чудесним способом проникнути, немовби інтуїтивно, у деякі таємниці віри або ж просто у глибокий сенс, який міститься в словах Господа Христа чи в натхнених Святим Духом писаннях. Як просити про цей дар?
1. Оберігати свій розум і серце, щоб міцно тривати в християнській істині – як у Слові Божому, так і в Традиції Церкви.
2. Бачення того, як Бог входить в усі щоденні справи, має стати нашою навичкою.
3. Бути уважним щодо мудрості світу цього. Правди віри в очах мирської людини часто видаються глупотою.
4. Треба культивувати в собі дух певної відстороненості від земного життя – через регулярні медитації над обмеженою цінністю речей світу цього. Сотворені речі не можуть втамувати всіх прагнень людини.
5. Ми маємо оцінювати все у світлі об’явлених істин і не дозволяти, аби нас непомітно відтягували до таких способів мислення, які ослаблюють віру через аргументацію, що виходить зі сприйняття за правду інших джерел, які визначають, у що і якою мірою ми можемо вірити.

Дар побожності

Дар побожності, ще названий у Святому Письмі "духом усиновлення" (пор. Рим 8, 15), є тим проявом діяння Святого Духа, який створює в нас любляче й повне пошани ставлення до Бога як нашого Отця. Побожність справляє на нас вплив на дуже глибокому рівні. Коли Святий Дух навчає нас вигукувати: "Авва" – "Отче", – ми відчуваємо велетенську зміну в наших стосунках із Богом. Як розвивати й примножувати дар побожності?
1. Практикувати чесноту справедливості. Справедливість (праведність) – це більше ніж "звичайне" дотримування заповідей. Побожність вимагає зусиль у кожній ситуації, аби в кожній людині зауважити гідність і цінність дитини Божої.
2. Бути вірним у християнських обов’язках та релігійних практиках, шануючи Отця як нашого Господа і Творця, присвячуючи Йому насамперед неділю як День Господній. Жити таїнствами та щоденною особистою молитвою, а також молитвою Церкви (Літургія Годин, Вечірня та Утреня тощо).
3. Бути добрим громадянином і патріотом, працюючи задля спільного добра. Бути правдомовним, доброзичливим, ввічливим.

Дар страху Божого

Страх Божий є не почуттям, а повним поваги й остраху ставленням до присутності Бога. Почуття страху інколи супроводжує цей дар, але воно не є для нього суттєвим.
Цей дар приносить із собою благословення і захист (Пс 34, 8), робить нас здатними поборювати наші земні й тілесні страхи (Прип 14, 26), звільняє нас від боязні перед судженнями інших людей, особливо у справі апостольства.
Як зростати в страхові Божому?
1. Розпізнати цей дар.
2. Молитися про страх Божий: "Води моїм серцем, щоб перед Іменем Твоїм острах мало" (Пс 86, 11б).
3. Роздумувати про великі діла Божі: "Коли шукатимеш його, як срібла, коли розшукуватимеш його, як схований скарб, тоді збагнеш острах Господній, тоді знайдеш пізнання Бога" (Прип 2, 4-5).
4. Зростати у страху Божому, виявляючи послух Богові й наслідуючи Його.
5. Виконувати волю Божу щодня.

***

Звісно, неможливо надати якусь готову і всеохопну "інструкцію" для життя у Святому Духові. Дія Святого Духа пізнається у спільноті, відкритій на Його дари, та в серці, яке радісно чекає на благодатний дощ із неба. Неважливо, чи ми зустрінемо Святого Духа в тихому вітрі, чи у палаючому вогні – суттєво лише те, щоб зробити крок у напрямку того шляху, яким Він прагне повести нас за собою.

Підготовлено за матеріалом "Дари Святого Духа" римо-католицької парафії св.Миколая в м.Києві. Повний текст читайте на сайті: http://www.nicolasparish.org.ua


"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання наhttp://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/

Парафія Матері Божої з Люрд в с. Зарудинці

Парафія Матері Божої з Люрд в с. Зарудинці