Адве́нт (від лат. adventus — прихід) — назва періоду Різдвяного посту, що побутує серед християн Католицької церкви та деяких протестантів. Адвент — час очікування, передуєРіздву Христовому, у цей час триває піст та готування до свята. У східному християнстві Різдвяний піст триває 40 днів в період від 28 листопада до 6 січня.
Згідно з календарем римсько-католицької, англіканської, лютеранської, моравської, пресвітеріанської і методистської церкви, Адвент починається за чотири тижні до Різдва в період від 27-го листопада до 3 грудня, а завершується 24 грудня.[1] Духовний сенс Адвенту подвійний. По-перше, це час радісного очікування, період готування до святкування Різдва, по-друге, час для роздумів про прийдешнє друге пришестя Христа. Перші свідоцтва про святкування Адвенту у західній церкві належать до IV ст. (380 рік), коли Сарагоський собор запровадив особливі правила богослужінь від 17 грудня до свята Богоявлення.
На час Адвенту припадає низка католицьких свят: св. Барбари, св. Миколи тощо. В ці дні печеться різдвяне печиво, готуються чи купуються подарунки. В громадських місцях встановлюються ялинки, влаштовуються різдвяні базари. Основними кольорами Адвенту під час прикрашання вінків, різдвяних базарів та ін. здавна є червоний (як символ крові Христа) та зелений (символ вірності віруючих Христу і його вірності віруючим, символ надії).
Однією з найвідоміших традицій, що стосуються Адвенту, є «віночок
Адвенту» — вінок з ялинкових гілок, в який вплетено чотири свічки. У першу неділю запалюється одна свічка, в друге — дві і так далі, тобто стає з кожним днем все світліше. В день Різдва запалюються всі свічки, символізуючи тим самим світле свято. Такими вінками прикрашаються як церкви, так і помешкання віруючих. Ще одна відома традиція — Різдвяний календар для дітей, розділений на квадрати за кількістю днів Адвенту, де за кожним листочком з датою, розташована коробочка з ласощами.
Первое воскресенье Адвента В этот день зажигают первую свечу в венке Адвента — свечу Пророчества 1 декабря (дата для 2013 года) Адвент — первый праздник римско-католического года. Адвент (от лат. adventus — пришествие) — предрождественское время, к которому приурочены многочисленные обряды и обычаи. Адвент — время ожидания Рождества Христова. Продолжительность Адвента около четырех недель, что включает, как правило, 4 воскресенья, другими словами, 3 полные недели с добавлением от 1 до 6 дней в зависимости от того, на какой день недели приходится Рождество. Во время Адвента в храмах ранним утром служится Святая Месса в честь Пресвятой Девы Марии — «рората». Символом этой мессы является зажженная свеча, которая освещает путь идущих в церковь до восхода солнца. Чтобы свеча не погасла, ее помещают в специальный фонарик с прозрачными окошками. Адвент делится на два календарных этапа: первый — с первого воскресенья до 16 декабря, — который посвящен размышлениям о грядущем Втором пришествии Иисуса Христа; и второй — с 17 до 24 декабря (Новенна — девять дней предпразднования Рождества), — который является непосредственной подготовкой к празднованию Рождества Христова и посвящен воспоминанию Первого пришествия Иисуса Христа в мир — Боговоплощения. Все воскресенья Адвента приравнены по своей значимости к великим праздникам, и если на воскресенье Адвента выпадает какой-либо иной праздник, он переносится на понедельник. Первое воскресенье Адвента считается началом нового литургического (церковного) года. Каждое воскресенье Адвента посвящается определенному воспоминанию, которому соответствуют евангельские чтения во время богослужения: первое воскресенье посвящено грядущему пришествию Иисуса Христа в конце времен, второе и третье — Иоанну Крестителю, предварившему общественное служение Христа, четвертое — событиям, непосредственно предшествовавшим рождению Сына Божия и особому месту Девы Марии в тайне Боговоплощения. Первое воскресенье Адвента В этот день зажигают первую свечу в венке Адвента — свечу Пророчества. Она символизирует ветхозаветные пророчества пришествия Спасителя. Мы празднуем исполнение этих пророчеств — пришествие Спасителя на землю Младенцем, Его пришествие в наши сердца через веру в Слово Божье, и Его последнее пришествие во славе, чтобы судить всех людей. Традиции Календарь Адвента. Известный детям календарь Адвента появился на свет совсем недавно, в конце прошлого века. Его придумала немка фрау Ланг для своего сына, чтобы сделать ожидание Рождества более «интересным». Наиболее привычной формой календаря Адвента является коробочка с открывающимися окошечками, по числу дней Адвента, содержащему сделанные из шоколада фигурки, которую теперь можно купить в каждом магазине под названием «новогодний набор». Хотя куда большую радость доставляют календари, сделанные своими руками, а шоколадки в окошках лучше заменить либо стихами из Священного Писания, либо картинками, либо списком добрых дел, которые стоило бы в этот день совершить. Так что привычная форма календаря совсем не является единственной. Например, жители скандинавских стран, с присущим им чувством юмора, делают календарь Адвента в виде поросенка, без которого рождественский стол просто немыслим. В большую картофелину втыкают спички по числу дней Адвента, делают ножки из палочек, маленький хвостик из закрученной стружки и мордочку из картона с розовым пяточком. И все от мала до велика знают, что по мере исчезновения спичек из картофельного Хрюши, стремительно набирает вес и вкусовые качества его живой собрат в хлеву. Рождественская лестница. Есть и еще одна традиция, связанная с периодом Адвента, о которой хотелось бы рассказать — это лестница. Но необычная. Чаще всего ее устраивают в классах воскресных школ. В идеале — это несколько ступенек, соответствующих дням Адвента. У самой верхней ступеньки размещается Вифлеемская звезда, а у самой нижней — пустые ясли с сеном. А на ступеньках фигурка младенца Христа, которая день ото дня, по мере приближения Рождества, опускается на ступеньку ниже, чтобы 25 декабря оказаться в яслях. Подобно календарю Адвента эта своеобразная лестница помогает малышам наглядно ощутить приближение радостного праздника.
АДВЕНТ — ЧАС ПРИГОТУВАННЯ ДО РІЗДВА (ОНОВЛЕНО)
Про походження, традиції та значення передріздвяного посту — Адвенту — у Латинській Церкві розповідає Костянтин МОРОЗОВ, священик Ордену Братів Менших Капуцинів.
Латинське слово «адвент» (adventus) у античному Римі означав офіційний приїзд і відвідини державного урядовця після його призначення на посаду. Цей термін також вживали тоді, коли кесар вступав на трон.
У християнстві термін «адвент» став класичним окресленням пришестя Христа — як першого у Втіленні, так і другого — у небесній славі наприкінці світу.
У Римо-Католицькій Церкві Адвентом зветься літургійний період приготування до Різдва Христового. Перший день цього періоду є також першим днем церковного року. Адвент починається у неділю, яка припадає між 27 листопада і 3 грудня, і включає в себе чотири тижні, безпосередньо перед Різдвом Христовим.
Адвент поділений на дві частини: перша, яка починається від першого дня, присвячена очікуванню Другого Пришестя Христа; друга, яка триває від 17 по 24 грудня, є часом безпосереднього приготування до свята Різдва.
Коротка історія Адвенту
Свято Христового Різдва почали відзначати пізніше за свято Пасхи. Тому його відзначення наслідує святкування найбільшого християнського свята — Воскресіння Господнього. Адвент — час приготування до Різдва Христового, так, як Великий Піст, є приготуванням до Великодня.
Перші відзначання Адвенту мали місце у Галії (сьогоднішня Франція) та Іспанії у ІV ст. З Галії воно поступово поширилось на всю Церкву. Рим ввів Адвент у свою Літургію лише у VІ ст., хоча Різдво вже святкувалось у ІV ст. Папа Римський Григорій Великий (+604) дав Римській Церкві офіційні літургійні тексти цього періоду. Відтак Адвент став для усієї Церкви духовним приготуванням до свята Різдва Христового. Невдовзі щорічне приготування і очікування Різдва Христового стало одночасно приготуванням і очікуванням Другого Пришестя Христа наприкінці світу.
Адвент — час очікування
Святий апостол і євангелист Йоан в останній книзі Біблії, Одкровенні, порівнює Христа і Церкву до наречених. Церква, Обручниця Христова, постійно очікує свого Божественного Нареченого. Під час Адвенту Вона особливим чином запрошує своїх дітей звертатися до Господа, щоб Він якнайшвидше прийшов, щоб остаточно надійшло Його Царство.
Впродовж багатьох століть з таким великим прагненням очікував Спасителя вибраний Богом Ізраїль. Ізраїльтяни сподівалися, що Бог прийде їм на допомогу і визволить їх від ворогів. Через пророків вони отримували підтвердження своїх сподівань, від них вони чули пророчі слова про Месію, про «Божого Помазаника».
Церква духовно єднається з ізраїльським народом, що очікував на Месію. Адвентні читання подають нам тексти зі Старого Завіту, які пророче говорять про очікуваного ізраїльським народом Месію — Спасителя. Християни розпізнають Месію в Ісусі, Божому Сині, втіленому заради нашого спасіння. Саме Він є «Помазаником Божим», «Сином Давида», «Царем Ізраїля».
Адвент духовно єднає нас з очікуванням усією Церквою Другого Пришестя Христа, що було таке ж живе у первісній Церкві, яка часто у своїй літургії молилась про повернення Ісуса, закликаючи Його: «Мараната!», що означає єврейською: «Прийди, Господи!»
Під час адвентної Літургії Слова ми часто чуємо тексти, які запалюють в нас прагнення швидшого повернення Господа. Той, хто любить Ісуса, не може боятись Його приходу, адже Його пришестя має розпочати вічний небесний весільний бенкет Христа і Церкви.
Отже, Адвент є часом подвійного очікування — очікування відзначення історичної події Різдва Христового та очікування Другого Пришестя Ісуса у небесній славі наприкінці світу.
«Є два пришестя Христові в історії. Перший раз Він прийшов таємно, в тиші, як дощ на землю. Вдруге Ісус прийде у славі та сяйві на очах в усіх.
Першого разу Він повився пеленами і був покладений у ясла; другого разу Він одягнеться в шати. Він прийшов — і страждав на хресті. Незважаючи на це приниження, прийде ще раз, сповнений слави, в оточенні ангелів. Тому не зупиняємося лише на першому його приході, але чекаємо також і другого. Як писав Кирило Єрусалимський, першого разу ми говорили: «Благословенний, хто йде в ім’я Господнє». Це саме скажемо і другого, виходячи з ангелами назустріч Господу, віддамо Йому честь, вигукуючи: «Благословенний, хто приходить в ім’я Господнє».
Адвент — час чування
Під час свого земного життя Ісус багато говорив про своє Друге Пришестя. Він навчав своїх учнів, як приготуватись до його повернення. За наукою Христа, серця християн повинні пильнувати, бути завжди готовими до приходу Господа. Ми всі повинні бути готовими, як розумні діви з притчі Ісуса, що очікували Нареченого (пор. Мт 25, 1-13). Тому під час Адвенту Церква молиться: «Боже, вчини так, щоб коли Христос прийде і постукає у двері, Він застав нас невсипущими у молитві та у прославлені Твого Імені. Зміцни нашу пильність в очікуванні на Твого Сина, щоб ми вийшли йому назустріч з запаленими лампадами». Ці запалені лампади — це молитва, вчинки милосердя, любов до Бога та ближніх.
Чувати — це означає перебувати на молитві. Під час Адвенту Церква закликає нас до більш інтенсивної молитви. У молитві ми перебуваємо під дією Божого Духа, що вчить Церкву молитись. «Дух і Наречена говорять: “Прийди! ” І хто чує, нехай каже: “Прийди! ” Хто спраглий, нехай приходить; хто бажає, нехай бере води життя даром. Говорить, хто свідчить це: ”Так, приходжу скоро”. ”Амінь, прийди, Господи Ісусе!”» (Одкр 22, 17. 20)
З іншої притчі Ісуса (пор. Мт 24, 45-51) дізнаємось, що чувати — це також означає до кінця виконувати своє покликання і завдання, які Господь розділяє своїм слугам. Адвент заохочує нас, щоб ми з усіх своїх сил, на славу Христову та на користь усього суспільства, використовували таланти, якими наділив нас Бог (пор. Мт 25, 14-30).
Адвент — час радісної покути
Вже у ІV ст. в Західній Церкві вірні готувались до Різдва Христового, як до Пасхи, тобто сорокаденним постом. Папа Григорій VІІ (1037-1085) скоротив цей час до чотирьох тижнів.
У Східній Церкві Різдвяний піст має 40 днів і починається від свята апостола Пилипа, тому і зветься Пилипівкою.
На сьогоднішній день Церква значно полегшила дотримання Різдвяного посту. Від вірних не вимагається суворого тілесного посту, тобто їсти можна все, окрім м’яса в п’ятницю (як і в кожну п’ятницю року).
Проте Церква запрошує всіх до посту духовного. Оскільки Адвент є часом приготування до різдвяної радості, тому у цьому часі, щоб не затьмарити радості Різдва, не влаштовуємо гучних забав; у недільних Євхаристіях не співається радісний гімн — «Слава во вишніх Богу». Адвент призначений бути для нас часом радісного очікування на прихід Господа. Тому через піст, молитву, вчинки милосердя ми готуємо місце для Нього у нашому серці. Це приготування подібне до накривання святкового столу для важливого гостя. Уже сама підготовка має щось з радості від майбутньої урочистості.
Церква, встановлюючи мінімум адвентного посту, заохочує кожного з нас до індивідуальних постанов, як пережити час Адвенту. Хтось може загострити для себе тілесний піст, встановити для себе піст для очей і вух (відмовитись від телебачення, радіо, Інтернету тощо). Більш інтенсивна молитва – це найкраще приготування цього періоду.
Духовні провідники Адвенту
Біблійні читання Адвенту особливим чином вказують на три постаті, які можна назвати духовними провідниками Адвенту. Це — пророк Ісайя, Йоан Хреститель та Марія, Мати Господа. Їхні слова та приклад життя є для нас моделлю очікування приходу Ісуса Христа.
Ісайя. Ісайя є «пророком Адвенту». Живучи задовго до народження Ісуса, він звіщає прихід Месії Визволителя. Цей Месія виконає до кінця Божий план спасіння. Він народиться з Діви; буде Еммануїлом, тобто Богом-з-нами (Іс 7, 14); вистраждає великі муки (Іс 42, 1-4; 49, 1-16), але і воскресне з мертвих (Іс 53, 11-12).
Отже, можна сказати, що Ісая — це «пророк-євангелист», що звіщає прихід Месії на землю. Царський князь установить своє Царство миру і справедливості. Через свої видіння Ісайя наближує нам красу цього царства, глибину та велич Божих дарів, що їх принесе Еммануїл, Бог-з-нами, який має народитись з Діви. Саме на Еммануїлові спочине Святий Дух, щоб звіщати спасіння убогим, щоб витерти сльози з кожного обличчя та потішити свій народ, даючи міць, надію тим, хто вирішив розділити Його шлях.
Йоан Хреститель. Йоан Хреститель є Предтечею Ісуса Христа. Предтеча. Це особа, що своєю діяльністю підготувала шлях, умови для діяльності інших. Йоан своїм народженням, проповіддю та мученицькою смертю приготував вибраний народ до зустрічі з Месією, обіцяним Богом Спасителем. Особа Йоана Предтечі є дороговказом, який веде до Ісуса. Уже саме його народження стало пророцтвом приходу Месії: «А ти, дитино, пророком Всевишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу» (Лк 1, 76-77).
Проповідь Йоана звіщала, що Месія вже близько, Він — уже серед нас, тому треба приготувати Йому серця через покаяння в гріхах і навернення. У силі Божого Духа Предтеча звіщав, що надходить час Нового Завіту з Богом, котрий Він укладе за посередництвом Христа; надходить час, коли зійде Святий Дух на відпущення гріхів; звіщав, що Бог наново обдарує свій народ любов’ю Нареченого.
Найбільшою заслугою Йоана є те, що собою він не затьмарив Особу Христа, він покірно зайняв позицію Його Предтечі. Цієї покори можемо вчитись і ми, які покликані до того, щоб звіщати присутність Ісуса Христа у нашому світі. «Ось Йоанове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму євреїв та левітів, спитати його: “Хто ти?” А він зізнався, не заперечив; зізнався: “Я – не Христос”» (Йн 1, 19).
Мученицька смерть Йоана провістить смерть Ісуса, Агнця Божого, на хресті. Так про це говорить сам Христос: «Учні його тоді спитали його: “Чому то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?” Він відповів їм: “Ілля прийде й усе приведе до ладу. Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не впізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Людський має від них постраждати”. І збагнули тоді учні, що він їм говорив про Йоана Хрестителя» (Мт 17, 10-13).
Приклад Йоана Хрестителя вчить нас, як бути предтечами Ісуса у наш час і у наших середовищах.
Марія. Адвент особливим чином єднає кожного з нас з очікуванням Марії, Матері Ісуса, на народження Христа. У цьому Богородиця є особливим провідником. Адже Вона є новою Євою. Святий Іриней навчав: «Єва, спокушена сатаною, не послухалась Божого слова і відокремила себе і весь людський рід від Бога; натомість Марія, нова Єва, підлегла ангельському благовіщенню, послухалась Божого слова та заслужила носити у своєму лоні Божого Сина. Таким чином, Діва Марія стала заступницею діви Єви». Вона є також і нашою заступницею.
Особливий зв’язок Мати Господа має з Церквою. Богородиця народжує Ісуса, Голову Церкви; Церква через хрещення народжує для Христа його містичне Тіло. «Марія і Церква є матерями, обидві є дівами, обидві мають зачаття за дією Святого Духа без людського пожадання, обидві дають Отцеві синів без гріха. Марія непорочно породила для Тіла (Церкви) Голову (Христа); Церква через відпущення гріхів породила для Голови (Христа) Тіло (членів Церкви). Вони обидві є матерями Христа, але жодна з них не народжує Його усього без іншої», — навчав Ісаак зі Стелли. Отже, Марія є зразком материнства для усієї Церкви.
Під час Адвенту ми намагаємось особливим чином наслідувати Богородицю, Її віру, надію і любов до Христа. «”Блаженна ти, яка повірила” (Лк 1, 45). Але блаженні також і ви, що почули і повірили: кожна душа, що вірує, зачинає і родить Слово Боже (...). Хоча є одна Мати Христова по плоті, проте по вірі Христос є плодом багатьох, адже кожна душа отримує Слово Бога, щоб, непорочна та вільна від вад, стерегла своєї чистоти непорочною поведінкою. Душа, що так себе веде, величає Господа так, як душа Марії, і її дух величає Бога Спаса”», — вчив св. Амвросій.
Період з 17 по 24 грудня
Останній тиждень перед Різдвом Христовим має особливий характер. Це передусім проявляється у літургійних читаннях. У ці дні Церква починає читати початок Євангелія від Матея і Луки, тобто Євангеліє дитинства Ісуса Христа. Це є першим акордом святкування Різдва Христового.
17 грудня— Мт 1, 1-17: Родовід Ісуса Христа. Родовід Ісуса Христа підкреслює таку думку: народження Ісуса є виконанням Божого плану спасіння, яке почалось у Старому Завіті.
18 грудня — Мт 1, 18-24: Різдво Христове та Йосиф. Народження Христове не має аналогів в історії. Народження Ісуса без батька, з Діви, за дією Святого Духа викликає нерозуміння Йосифа, Обручника Марії. Ангел являє Йосифу Божественну таємницю Ісуса — Він є справжнім Божим Сином.
19 грудня — Лк 1, 5-25: Благовіщення Захарії. Безпосередньо перед благовіщенням Марії євангеліст Лука розповідає про благовіщення Захарії, про народження Йоана Хрестителя, Предтечі Ісуса Христа. Порівнюючи ці два описи, бачимо, що євангелист підкреслює дві протиставні реакції на ангельське благовіщення — недовіру Захарії та сповнену віри і любові згоду Марії на діяння Бога у її житті.
20 грудня — Лк 1, 26-38: Благовіщення Діви Марії. Віра Марії є відкритою брамою для входу Божого Сина у людський світ. Маючи Божу Дитину під своїм серцем, Марія ризикує втратити репутацію, любов та опіку Йосифа, ба, навіть життя. Залишається тільки надія: «Господь з Тобою» (Лк 1, 28).
21 грудня — Лк 1, 39-45: Діва Марія у домі Єлизавети. Відкритість на натхнення Божого Духа спонукає Марію пройти важкий шлях до Аїн-Карім до родички Єлизавети, щоб допомогти їй під час останньої фази вагітності. Таким чином відбувається зустріч Матері Ісуса з матір’ю Хрестителя, зустріч Христа з Його Предтечею. Цю зустріч супроводжує діяння Божого Духа, Духа Ісуса Христа.
22 грудня — Лк 1, 46-56: Гімн Марії. Марія, маючи Ісуса під своїм серцем, сповнена Божого Духа, виспівує гімн величання Богові за Його діяння в історії. Цей гімн, є «намистом прославлення», бусинки якого є провідними думками Старого Завіту. У це «намисто» вплетені також пророчі слова щодо особи самої Марії. Це слово Бога, це слова Святого Духа.
23 грудня — Лк 1, 57-66: Народження Йоана Хрестителя. Народження Предтечі звіщає Різдво Того, хто має прийти, – Ісуса Христа. Навіть своїм народженням Йоан готує шлях для Господа. Тому таким символічним є читання цього Євангелія у безпосередній близькості до урочистості Різдва Христового.
24 грудня — Лк 1, 67-79: Гімн Захарії. Євангеліст Лука послідовно проводить паралель між народженням Ісуса та Йоана. Тому так, як виспівала Марія свій гімн величання, це робить і Захарія, батько Предтечі. У своєму гімні Захарія, прославляючи Бога, пророче вказує на завдання Йоана у Божому плані спасіння.
Рорати
Так звуться ранкові Служби Божі на честь Пресвятої Діви Марії, що правляться впродовж Адвенту. Свою назву вони отримали від першого слова латинської антифони на вхід, котра співалась на початку Євхаристії: «Rorate, caeli, desuper et nubes pluant justum» (Спустіть з висот росу, небеса, хмари хай проллються Праведним), що є парафразою вірша 45, 8 з книги пророка Ісайї та натяком на земний прихід Божого Сина.
Роратні Євхаристії зазвичай правляться на світанку дня, у ранішніх годинах. Це підкреслює нашу готовність на прихід Ісуса і наше приготування. Роратна Служба починається у темряві, лише при світлі роратних свічок або лампад, котрі тримають вірні на знак свого очікування приходу Господа. При вівтарі запалюють велику свічку, яка символізує присутність і молитву Пресвятої Діви Марії. Особливий характер мають рорати за участю дітей, що йдуть зі священиком у процесії світла зі своїми свічками або лампадами. Участь у роратах є досконалою нагодою духовного приготування до урочистості Різдва Христового.
Щоб підкреслити радість очікування разом з Марією приходу Господа, у роратних Євхаристіях співають гімн —«Слава во вишніх Богу!» Це допомагає нам усвідомити, що Той, кого ми чекаємо, вже присутній серед нас.
Адвентний вінок
Приблизно 150 років тому у Церкві вкоренився звичай під час Адвенту ставити адвентний вінок. У колі, яке прикрашене зеленими гілками, ставлять чотири свічки, які символізують чотири неділі Адвенту. Свічки можуть мати фіолетовий колір (це — колір цього літургійного періоду), а третя з них — рожевий, оскільки третя неділя Адвенту зветься «Gaudete», тобто «Радійте» (третя неділя зазначає половину пройденого часу приготування; назва її походить від першого слова читання Святого Павла, в якому Павло закликає християн до радості). Зазвичай, священик у цю неділю вдягає рожевий літургійний одяг. Свічки можуть бути і не кольорові, їх запалюють таким чином: у першу неділю Адвенту запалюють одну свічку, у другу неділю — дві, і так далі. Адвентний вінок символізує спільноту Церкви, що у любові та радості очікує свого Господа.
АДВЕНТ |
 |
Адвент - це літургійний час, з якого починається новий церковний рік. Адвент передує різдвяним святам, готуючи вірних до глибокого переживання Різдва Христового. Одночасно Адвент - це час радісного очікування зустрічі з Господом і приготування до цієї найважливішої в нашому житті зустрічі. Тому Церква під час Адвенту закликає вірних відмовитися від участі в галасливих розвагах і присвятити більше часу спілкуванню з Богом у молитві та духовному читанні, частіше брати участь в церковних богослужіннях. Літургійні тексти Адвенту нагадують нам, що кожен з нас зустрінеться з Ісусом лицем в лице в момент Його другого Пришестя.
В цей час варто задати собі питання: чи готовий я зустрітися з Христом сьогодні? Чи щасливий я тут і зараз, у земному житті? Чи очікую я зустрічі з Ісусом у вічності? Наше ставлення до смерті - показник нашої віри. У сучасному світі смерті бояться, на смерть накладено табу. Перші християни очікували смерті як зустрічі з Нареченим. Це свідчить про силу їхньої віри.
Радісно очікувати Господа - це все одно, що готуватися до приходу коханої людини: приводити себе і свій будинок в порядок, здійснюючи кожну дію в передчутті радісної зустрічі.
У кожному католицькому храмі, під час Адвенту проводяться духовні вправи (реколекції). Реколекції зазвичай проходять з п'ятниці по неділю, щоб якомога більше прихожан мало можливість взяти в них участь і отримати користь для своєї душі. На кожній Святій Месі священик-реколекціоніст говорить проповіді, які допомагають віруючим зрозуміти глибокий духовний сенс Адвенту. Решта священиків намагаються під час реколекцій служити парафіянам в таїнстві покаяння і примирення з Богом.
Радісно очікувати Народження Господа - це бути бідним в своєму серці, бо тільки бідний може потребувати. Любов може увійти в серце тільки до бідного, який жадає саме Любові, а не матеріальних утіх. Тому так важливо уникати під час Адвенту кроків, що відкидають можливість прийняти Любов, інакше прийняти Бога у своє серце.
Історія Адвенту.
Етимологія слова «Адвент» походить від латинського слова «adventus» - «пришестя», «прибуття», «наближення», «початок». Християни, ймовірно, взяли це слово з язичницького побуту римлян. Так називався урочистий вхід імператора в Рим, а також церемонія відвідин імператором храму в державні свята. Першу згадку про Адвент в історії ми знаходимо в одному з декретів синоду, що пройшов в іспанському місті Сарагоса в 380 р. Вже тоді Адвент існував в іспанській і галльській церквах. Більш докладні відомості відносяться до V і VI Століть. Як і Великий піст, Адвент тоді в багатьох країнах тривав сорок днів. Починався він у свято св. Мартіна 11 листопада і завершувався в Різдвяний Святвечір. Під час Адвенту віруючих зобов'язували покаянні практики та обмеження в їжі, правда, менш суворі, ніж у Великий Піст. Крім того, було наказано подружню стриманість, не здійснювалися шлюби, була заборона на військові дії і галасливі забави. Адвент був часом покаяння, більш того, в деяких помісних церквах, Адвент починався набагато раніше - Торжеством Воздвиження Святого Хреста, 14 вересня. У римській єпархії традиція чотиритижневого Адвента перед святом Різдва Христового утвердилася на початку VI століття. І оскільки вже тоді Римська Церква була матір'ю всіх помісних церков, то літургійне вчинення Адвента утвердилось у всій католицькій латинській Церкві саме за римським зразком.
(Джерела: портал wiara.pl, «Катехізис Католицької Церкви», «Требник»)
|
Немає коментарів:
Дописати коментар