КАРАТИ ЧИ ВИХОВУВАТИ?
Нещодавно на консультації один батько сказав: мені легше взяти ременя, бо тоді мій син робитиме так, як потрібно, так, як я хочу. Але я розумію, що це матиме нетривалий результат: таким чином я не виховую в ньому відповідальності, розумного ставлення до себе, до інших, до своїх обов’язків…
Мабуть, кожен з батьків хоче, щоб його дитина самостійно та свідомо вибирала добро, навіть тоді, коли їх не буде поряд, навіть тоді, коли, здається, ніхто за це не каратиме. Якщо так, то варто пам’ятати кілька речей, про які йтиметься далі.
"Що посієш, те й збереш". Якщо хочемо виховати у дитини відповідальну поведінку, то потрібно пояснювати їй, які будуть наслідки невиконання певних зобов’язань чи вчинків: "Якщо не зробив уроки – тебе позбавлено можливості грати в ігри (чи дивитися телевізор, чи зустрічатися з друзями)". Наслідки мають бути відчутні дитині, тобто потрібно вибирати те, що має для неї значення. Це виховує відповідальність за свої вчинки і вчить, що кожні дії мають свої наслідки.
Крім того, потрібно навчити дитину виправляти наслідки своїх дій. Якщо знищив щось – полагодити, якщо когось образив – зробити так, щоб цій людині стало легше. Якщо ви як батьки якоїсь поведінки не передбачили, не попередили, не пояснили, тоді не потрібно картати за вчинок, що його дитина не вважала поганим. Краще це використати як нагоду для пояснення, чому так чи інакше не слід робити, і вказатиальтернативу небажаними вчинкам: "Не можна грати в м’яча у домі, бо (…), але можна грати в м’яча на подвір’ї".
Батькам та вихователям потрібно вийти з полону своїх емоцій. Зрозуміло, що певні дій наших дітей можуть сильно роздратувати. Однак сумнівно, що під впливом сильного гніву чи роздратування ми є здатні до виховання. Від криків, галасу, стресу, биття в пориві емоцій негативна поведінка дітей лише підсилюється. "Знову те саме, скільки разів це тобі говорили, а ти як дерево, до тебе нічого не доходить, ти постійно лише шкодиш…" Думаю, не потрібно говорити, з якою самооцінкою виросте дитина, яка часто чує щось подібне, що думатиме про себе і як, з огляду на це, поводитиметься в реальному житті. Годі вже казати про те, як дитя після такого "виховання" ставитиметься до нас, наскільки нам довірятиме, шануватиме нашу думку (особливо коли такі "нервові зриви" відбуваються регулярно).
А чи ми, дорослі, можемо ясно думати та ефективно діяти, коли наш шеф виливає на нас свою лють, вважає нас "нерозумними", виносить нам догану тощо? Згадайте ваші емоції та думки в ту мить. Чи не краще працюється, коли на роботі панує атмосфера доброзичливості та спокою, коли твої успіхи помічають, коли чітко виписано правила та наслідки їхнього дотримання чи порушення. І так само дитина, якщо виховується переважно в негативній емоційній атмосфері, є позбавлена дороговказу: як бути доброю, як гарно ставитися до інших, як виконувати свої обов’язки.
Правило виховання, т.зв. "три до одного", звучить так: "Перш ніж робити критичні зауваження, слід знайти мінімум три речі за які можна похвалити дитину". Якщо ми сьогодні не говорили дитині гарних слів – то не маємо права її критикувати. Нерідко добрі вчинки вважаються самі собою зрозумілими й не здобувають похвали, натомість провини караються та супроводжуються нотаціями. Тобто нагодою для виховання стають лише погані вчинки. Тож чому б саме на прикладі гарної поведінки, добрих вчинків, розумного вибору дитини не показати взаємозв’язок вчинків та їхніх наслідків? Окрім того, що такий спосіб виховання є приємний для обох сторін, він ще й формує позитивну самооцінку дитини, відчуття спроможності впливу на свою поведінку ("Я можу, я здатен це зробити"), а не лише пасивне сприйняття навколишнього світу. Також варто пам’ятати про співпереживання, підтримку дитини, яка зробила неправильний вибір: наприклад, не виконавши своїх домашніх обов’язків, була позбавлена можливості зустрітися з друзями: "Я знаю, як тобі прикро, що ти не можеш піти сьогодні до своїх друзів". Це має зовсім інший емоційний вплив та вимір, аніж слова "Не марудь мені, вийди з кімнати, якби робив те, що кажуть тобі батьки, то було б по-іншому".
І на закінчення зазначу: ідеальних батьків не існує. Кожна сім’я має власний стиль виховання, власний арсенал технік, власне ставлення до покарання. Варто лише поставити собі тест-запитання: мій спосіб виховання формує особистість і приноситиме плоди не лише зараз, але і в майбутньому – або ж я лише отримую швидкий результат, що він мене влаштовує сьогодні, зараз, цієї миті і без огляду на почуття дитини та її добро?
НЕЗРЯЧА МАТІР НЕЗРЯЧИХ
Серед історичних постатей виділяється особистість Матері Єлизавети Рози Чацької (на фото), засновниці Згромадження Сестер Францисканок Служебниць Хреста. Вона належить до плеяди людей, просвітлених Богом, таких як Мати Тереза з Калькутти чи брат Альберт Хмельовський.
Роза Чацька народилася 1876 року у Білій Церкві в Україні (сучасна Київщина – прим.ред.). Красу природи цієї землі зберегла у пам’яті. Пізніше писала: "Перші спогади пов’язані з весною… Специфічний запах повітря, чудовий колорит неба і щебет птахів довкола великого дому з великими колонами".
Ця молода дівчина, маючи 22 роки, повністю втрачає зір. Цю втрату Роза приймає як знак особистого життєвого покликання і присвячує своє життя служінню незрячим людям – тим, які не бачать світла, і тим, які не бачать Божих справ. У своїх "Нотатках" вона пише: "Господь Ісус… хоче відкрити нам очі, щоб ми Його бачили справді ЖИВИМ, який живе серед нас і в кожному з нас… Він хоче лише, щоб ми Його вважали другом і так ставилися до Нього. Другом ЖИВИМ, Богом-Людиною".
В Україні Роза розпочала своє життя тільки для Бога. Вона сама так описує цю подію: "В Житомирі я вирішила повністю присвятити себе Богу і від єпископа Дубовського отримала дозвіл носити монаше вбрання ІІІ Ордену св.Франциска, до якого я вступила і де протягом двох років відбувала новіціат під керівництвом отця-директора К." Від моменту обітниць вже немає графині Рози, але до світу незрячих повертається сестра Єлизавета від Розп’яття Господа Ісуса, щоб їм служити.
Форму життя, яку Мати обрала для себе, і Справи, що зародилася, вона визначає словами: "Коли я краще пізнала св.Франциска, зрозуміла, що він є немов протиставленням сучасному стилеві життя, і що лише повернення до ідеалу Євангелія може вилікувати світ від хвороби, що його точить… Повернення до простоти в житті, самозречення як протиставлення пожадливості споживацтва, прийняття страждань з любові до Господа Ісуса – як протиставлення страхові перед хворобою та смертю. Все це спонукало мене віддати себе під опіку св.Франциска". Матір Єлизавета залишила заповіт, щоб її Справа, зроджена з Божого натхнення, була "з Бога і для Бога".
Свою Справу Матір Єлизавета будувала на тісній співпраці сестер з незрячими і мирянами. Мати організувала майстерні, де на верстатах працювали дорослі незрячі; дитячий садок, школу, брайлівську бібліотеку, а також відділ Опіки над незрячими вдома.
На сьогодні найбільшим навчальним і виховним осередком, що охоплює незрячих дітей і молодь Польщі є Ляски – невеличке селище під Варшавою.
Сестри Згромадження працюють також в Італії, Індії, Африці та в Україні. Тут, в Україні є три монастирі: в Харкові, Житомирі та на Тернопільщині в Старому Скалаті.
В Харкові та Житомирі безпосередньо працюємо з дітьми і дорослими незрячими – в школах інтернатах для незрячих і слабозорих ведемо гурток "Умілі руки", де на спеціальних верстатах діти в’яжуть, що дає можливість розвивати моторику пальців і служить допомогою в читанні брайля (письмо Брайля – алфавіт опуклих шести крапок, де комбінація окремих крапок творить букви; створений французьким вченим Луї Брайлем). На цих верстатах діти здебільшого в’яжуть м’які іграшки; а молодь – щось із одягу для себе: чи то шарфи, чи то спіднички, чи то шапки, а часом – чудові светри. Діти працюють завжди охоче і з радістю приймають сестер у школі. І в Харкові, і в Житомирі ми також організовуємо принагідні тематичні зустрічі незрячих, відвідуємо незрячих одиноких, і сім’ї незрячих.
У Старому Скалаті сестри працюють у парафії, головним завданням сестер є також катехизація дітей і молоді. Вона має різні форми: від звичайного уроку-катехизи до зустрічі молоді чи організування веселих вечорів. І також сестри відвідують старших і самітних парафіян.
Про ширше пізнання життя Матері Єлизавети та її Справи служіння незрячим тілесно і духовно ми можемо дізнатися з книги М. Жултовського "Мати Єлизавета Роза Чацька та її Справа". Сам автор так пише про постання цієї книги: "Читач, який бере до рук нову книжку, має право запитати, звідки вона взялася і з чиєї ініціативи виникла… У Варшаві 1987року перед судом Митрополичої курії розпочався канонізаційний процес Слуги Божої Матері Єлизавети Рози Чацької. Одним з елементів процесу є документально обґрунтована біографія кандидата. У моєму розпорядженні було багате зібрання розповідей сестер і співробітників-мирян про Матір Чацьку, спогади осіб з її родини та її листування з Антонієм Марильським, що нараховувало 375 сторінок. Незалежно від цього, в архіві Згромадження в Лясках існували папки, присвячені деяким спеціальним питанням. Після ознайомлення з цим величезним матеріалом я взявся за написання. Почав з опрацювання вступів до часів історії Польщі, особливо пов’язаних із діяльністю роду Чацьких…" У вступному слові до українського видання єпископ Станіслав Падевський дуже влучно помітив, що все в житті, а отже і в біографії людини має свою поверхню і свою глибінь. Те, що на поверхні, можна зареєструвати, задокументувати факти і події; тим часом важче дістатися глибин, де відбувається змагання Божої благодаті зі співпрацею людини.
Наслідком цих двох чинників – благодаті та власних зусиль – є святість. Авторові книжки вдалося зазирнути в глибини внутрішнього життя Матері Єлизавети Чацької. Господь Бог дав їй, осліплій, якийсь особливий внутрішній зір, якийсь інтуїтивний пророчий погляд і внутрішнє світло в зовнішній темряві, дар бачити наперед долю Справи Лясок, а насамперед – дар бачити глибинні сфери людської особистості.
Підкреслюючи сказане вище, можна сказати, що ця книга розповідає про життя Матері Єлизавети Чацької, яка вважала, що заснована нею Справа має виховати еліту незрячих, здатних показувати зрячим, але сліпим духовно, "сяйво" – тобто справжній сенс життя, систему вищих цінностей.
Незрячі здійснять це своїм життям, прикладом, культурою та смиренним прийняттям каліцтва.
Текст приготували Сестри Францисканки Служебниці Хреста
Книгу можна придбати за адресою:
Сестри Францисканки Служебниці Хреста
2-й про. Островського, 30
10006, м. Житомир
Тел.: 8 (04120 44-84-74
e-mail: fsk.zytomierz@wp.pl
МЕДАЛЬЙОН СВЯТОГО БЕНЕДИКТА
Св.Бенедикт з Нурсії (480-547), пам’ять якого Католицька Церква відзначає 11 липня, особливо шанував Святий Хрест і страждання розіп’ятого Спасителя. Знаком хреста він здійснив багато чудес і перемагав злих духів, як писав про це папа Григорій Великий.
В ХVІІ ст. у Німеччині був викарбуваний та поширився медальйон із зображенням св.Бенедикта, який тримає у руках хрест і Правило заснованого ним Ордену, а на краях є напис латиною, який можна перекласти як "Нехай його присутність боронить нас в час смерті". Святий Бенедикт завжди був покровителем тих, які вмирають, бо він сам помер славно, молячись перед Найсвятішими Тайнами.
Надписи та їхнє значення на чудотворному медальйоні:
При образі святого:
Crux sancti Patris Benedicti – Хрест святого отця Бенедикта
На обручі медальйона:
Eius in obitu nostro praesentia muniamur – Нехай його присутність нас боронить в часі смерті.
CSPB, Crux sancti Patris Benedict – Хрест святого отця Бенедикта
Букви на хресті:
CSSML, Crux sancta sit mihi lux –Хрест святий нехай мені буде світлом.
NDSMD, Non draco sit mihi dux – Нехай сатана не буде мені провідником.
На обручу медальйона:
VRSNSMV, Vade retro satana non suade mihi vana – Іди геть, сатано, не спокушай мене до злого.
SMQLIVB, Sunt mala quae libas, ipse venena bibas – Злі діла робиш, сам пий свою отруту
До вшанування медальйона дуже спричинився папа Лев IX у XI ст., який в юності був оздоровлений від смертельної недуги через надприродне посередництво св.Бенедикта. У видінні він бачив, як праведний Бенедикт у чернечій одежі сходив з Неба по світляній драбині, несучи в руці сяючий хрест. Він доторкнувся хрестом до спухлого обличчя майбутнього папи й одразу його оздоровив.
Папа Бенедикт XIV урочисто схвалив у 1742 р. і дорадив вірним носити медальйон. Медальйон св.Бенедикта мусить бути благословенний отцем-бенедиктинцем або спеціально уповноваженим священиком. Церква має три урочисті молитви для благословення медальйону.
Цей медальйон – знак діяльної Божої допомоги особі, відкритої на співпрацю з благодаттю. Вже те, що людина вдягає його, вважається мовчазною молитвою до Бога, щоб дарував нам задля заслуг св.Бенедикта ті дари, про які ми просимо, та звільнив від упливу всілякого зла. Дуже важливо пам’ятати, що молитва через заступництво св.Бенедикта немає нічого спільного з уявленням про "магічний медальйон" – це не просто помилкове твердження, а порушення І Божої Заповіді.
Молитва через заступництво св.Бенедикта Нурсійського
О, праведний Бенедикте! Ти – високий взірець усіх чеснот, невинна посудина Божої ласки! Споглянь на мене, покірно прихиляю коліна перед Твоїм образом. Я благаю Твоє серце помолитись за мене перед троном Бога. До Тебе я звертаюсь у всіх небезпеках, які є щодня навколо мене. Оборони мене від моїх ворогів. Дай мені натхнення, аби я наслідував Тебе у всьому. Нехай Твоє благословення буде зі мною завжди, аби я відвертався від злого, що Бог забороняє, і уникав нагоди до гріха. Ласкаво випроси для мене від Господа ті милості й ласки, яких я найбільше потребую у всіх переживаннях, терпіннях і нещастях на землі. Твоє серце завжди було повне любові, співчуття і милосердя до тих, що опинились у будь-яких клопотах чи нещастях. Ти ніколи не відкидав без потіхи і помочі того, хто звертався до Тебе. Тому я прикликаю Твоє могутнє посередництво в твердій надії, що почуєш мої молитви і одержиш для мене особливу ласку й милість, за яку я так сердечно молю (тут скажіть, про що просите), коли це буде на Божу славу і добро для моєї душі. Допоможи мені, о великий святий Бенедикте, прожити і вмерти вірною Божою дитиною, завжди бути покірним Господній волі й осягнути вічне щастя у Небі. Амінь.
За матеріалами часопису "Промінь любові" та офіційного бенедиктинського сайту www.benedyktyni.pl в Польщі
