Парафія Пресвятої Діви Маріі Неустанної Допомоги, Бровари

Парафия Божьей Матери Ченстоховской. Мариуполь.

Показ дописів із міткою Modlitwa Kapłana w niedzielny wieczór. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Modlitwa Kapłana w niedzielny wieczór. Показати всі дописи

понеділок, 15 жовтня 2012 р.

ДЛЯ ЧОГО В ЦЕРКВАХ ІКОНОСТАС?


ДЛЯ ЧОГО В ЦЕРКВАХ ІКОНОСТАС?



Якщо ввійти до церкви візантійського обряду (греко-католицької, православної, іншої церкви візантійської традиції), то нам одразу впадає у вічі іконостас. Спробуймо принаймні коротко відповісти на питання: чому це саме іконостас, яка його функція, для чого він служить.







Історія вшанування ікон розпочалася ще в І тисячолітті християнства. Зображення Господа, Пресвятої Богородиці, мучеників, святих можемо віднайти в римських катакомбах. Але найбільшого поширення культ ікон набув 842 року, після остаточної перемоги над єрессю іконоборства. На знак цього Візантійська імператриця Теодора дозволила урочисто вшановувати ікони. Патріарх Мефодій І, скликаючи до Константинополя Синод, проголосив перемогу над іконоборством. Цей момент в історії Церкви називається тріумфом або торжеством православ’я. Літургійно у візантійському обряді спомин цієї події припадає на першу неділю Великого посту.
Кожен храм як зовнішньо, так і функціонально не є звичайною спорудою, і це також має передати іконопис. Храм, перш за все, є місцем зустрічі Невидимого з видимим. Це – Небо на землі, особливе місце прославлення Творця. Це – зібрання громади вірян воєдино заради прославлення й подяки Господу спільною молитвою.
Храм завжди відігравав важливу роль для людини. Відповідно, кожна сакральна споруда має свій інтер’єр, свої особливості. Якщо ми зайдемо до католиків латинського обряду, то перед нашими очима постане престол, багато статуй святих. На Богослужінні тут можна почути органну музику чи побачити інші музичні інструменти. Якщо ввійдемо до церкви вірменського обряду, то там на Великий піст катапетасмою (завісою) закрито вівтарну частину храму. У християн візантійського, коптського, ефіопського обряду у храмі обов’язково є іконостас, а катапетасмою закрито царські врата (центральні двері іконостасу). Багато елементів з атрибутики єврейської синагоги вплинули на інтер’єр християнських храмів та на формування обрядів у християн. Адже формування християнської Традиції як такої відбувалося на території Святої Землі. Тим більше, що на весь літургійний інтер’єр і церковний рік та одяг великою мірою вплинуло П’ятикнижжя – Тора, за якою нині живуть євреї та її ж ушановують у каноні Святого Письма християни.
Іконостас – це, простими словами, стіна з іконами. Вона не тільки відіграє роль у відокремленні частини храму вірних (тобто тієї, де перебувають вірні) від вівтарної частини, де можуть перебувати лише священики, духовенство. Вірні можуть увійти у вівтар лише з благословення настоятеля, без поважної причини світська людина не може вступати у вівтар. Чому? Найперше, вівтарна частина храму – це Святая Святих. Там перебуває Бог у Пресвятій Євхаристії. Згадаймо з Біблії, що каже Бог Яхве Мойсеєві у палаючому кущі: "Земля, на якій ти стоїш, є земля свята". Християни візантійського обряду можуть перебувати у вівтарній частині храму хіба що з молитвою. Отже, тільки прославлення Бога виправдовує перебування у вівтарі.
Але чому існує іконостас? Фактично, це стіна ікон, яка людям уприсутнує Неосяжного і Незбагненого. Це – видимий знак тайни, в якій Бог об’являється мені. Земля – це ми, а Небо це – Бог, і тут вони є поєднані. В утіленні Бога Небо і земля єднаються.
Згадаймо, що найбільшою єрессю за час існування християнства було заперечення втілення Сина Божого Ісуса Христа. А із таким запереченням навчали, відповідно, що і зображувати Христа не можна – так розпочалося іконоборство. Адже не можна зобразити того, кого буцімто не існує, чи не так? Тому, із запереченням утілення Ісуса Христа – Бога, заперечувався іконопис, а пізніше і взагалі заперечувалося існування Бога. Можна зробити висновок, що відкинення іконовшанування логічно допроваджує до атеїзму. Адже якщо Бог не воплотився, то недалеко й до наступного абсурдного висновку – Його взагалі немає як особи.
Після реформації, яку можна назвати другою хвилею іконоборства, ми бачимо панування атеїзму або агностицизму. Сутністю іконопочитання є те, що Христос – Бог – воплотився. В тому полягає цінність, за словами св.Климентія Олександрійського, що сам Бог – не ангел, не якась людина, а сам Бог – став людиною, щоб людина стала богом, тобто поєдналася з Богом. Друга Особа Пресвятої Трійці, Ісус Христос, є праворуч Отця і, водночас, Він є справжньою людиною, за словами св.Павла, другим Адамом (зроблений із землі, оскільки був зроблений із земного пороху, див. Бут 2, 7).
Щоби здійснилося це чудо воплочення Бога, треба було, щоб людина прийняла Бога. Марія, Пресвята Богородиця, виявляє свою свободу і волю, приймає Бога у своє лоно: "Ось я раба Господня: хай зі мною станеться по твоєму слову!" (Лк 1, 38). Тому також ІІІ Ефеський Собор називає Пресвяту ДівуБогородицею, тією, яка породила Бога, інакше – "драбиною Якова", бо ж Марія є зв’язком між Небом і землею. Крім того, Приснодіву називають "Дверима до Неба". Цими Дверима Бог сходить до людей, приймаючи людське тіло. Ось чому сцену Благовіщення (по суті – момент Воплочення Бога) зображають на царських воротах іконостасу, які є символом дверей Божого Царства.
Якщо Бог воплотився, то Його можна зобразити. Адже йдеться не про ілюзорне втілення, а про реальне, так само як реальним є обожнення людини. Іконостас – вікно, через яке ми тілесно бачимо те, що реально закрито перед нашими очима на престолі у Пресвятій Тайні Євхаристії, в якій є реально присутній Бог під видами хліба (Тіло) і вина (Кров Христа). Іконостас нам трохи відкриває тайну реальності. В іконі Бог не є присутній субстанціально. Але нам відкривається Його образ, ми бачимо в іконі того, Хто входить у наше життя під видами хліба і вина. Він, Євхаристійний Ісус, мене змінює. Він довершує в мені те, що не є досконале. Тому реальність воплочення Бога і наша теофанія (обожнення) є явлені на іконостасі. Він не є стіною між мною та Богом, навпаки. На Євхаристійній Жертві він не закриває від нас Божественну Трапезу, а стає відкритим вікном у Вічність, у Вишній світ.
Причащаючись під видом хліба і вина Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, ми споглядаємо нашого Спасителя на святих іконах. Фактичне поклоніння Євхаристії виражається у вшануванні ікон: споглядаючи ікону, ми поклоняємось Євхаристії. Ікона є видимою реальністю Євхаристійної тайни. Христос не показується у Святих Дарах – Він дає Себе нам на поживу, а показується – в іконах. Видима сторона реальності Євхаристії – це не якийсь образ, а такий, що його ніяк не можна замінити ані уявленням, ані повністю відмовитися від нього на користь самого по собі споглядання Святих Дарів. Ось чому у візантійській духовності є важлива ікона – образ. В ній я бачу першообраз, за яким можу йти. Візантійський іконостас – це та стіна, яка не розділяє, а єднає мене з Небом, відкриває мені тайну Вічності, перед якою я, стоячи, поклоняюсь і у Тайнах Святих причащаюся Небесного Царства.

СВЯТИЙ МАТЕЙ


СВЯТИЙ МАТЕЙ



Дуже мало ми знаємо про святого, спомин якого у римському обряді припадає на 21 вересня (у візантійському – на 29 листопада), а втім згадуємо його у Церкві надзвичайно часто, адже щоразу, коли під час Літургії слухаємо фрагмент першого з чотирьох Євангелій, лунає ім’я Матея.



Матей був одним з дванадцятьох апостолів, яких Ісус покликав особисто. Про його життя до покликання не відомо нічого, крім факту, що він був митарем. "Професія" митаря (митника) у Палестині часів римського панування поєднувала у собі функції власне митника і збирача податків. Митарі, маючи здати в казну певну суму грошей, збирали у людей більше, а різниця становила їхню "зарплатню". Тож Матей належав до категорії людей, говорячи сучасною мовою, корумпованих вже через сам факт своєї професії. Про ставлення до нього з боку звичайного люду можна й не розводитись – воно було однозначно негативним. Для правовірних євреїв митарі були тим більш ненависні, що працювали на "окупаційний" режим римлян, а стосовно Матея, ймовірно, на непопулярного царя Ірода Антипу, правителя Галілеї. Тому Новий Завіт часто згадує митарів поряд із грішниками як одну категорію зневажених людей.
Професія Матея закладала, що він був освіченою людиною, чим відрізнявся від решти апостолів – простих і, слід вважати, неписьменних рибалок. Покликання Матея описане досить детально трьома євангелістами (див. Мт 9, 9-13, пор. Мк 2, 13-17 і Лк 5, 27-32; у Луки і Марка він фігурує під іменем Леві). Зустріч з Христом настільки вразила Леві-Матея, що той радикально пориває зі своїм попереднім способом життя і стає вірним Христовим учнем. В його випадку фраза Євангелія про те, що той, хто хоче йти за Ісусом, має зректися самого себе і нести свій хрест, набирає повного змісту. Заради Христа йому довелося покинути не лише дім і родину, а також багате і комфортне життя, обрати дорогу поневірянь, переслідувань і страждання. Поза викладеними фактами, Новий Завіт не містить жодних інших деталей з життя святого Апостола. Дещо доповнює пізніша традиція (т.зв. апокрифи), проте їхні відомості мають характер більш легендарний, ніж історичний, і вірити їм можна лише з багатьма застереженнями. Як і інші апостоли, у молодій Церкві Матей був ревним проповідником Євангелія і помер як мученик за Христову віру. Теренами його місіонерської діяльності були, згідно зі суперечливими і непевними відомостями апокрифів, Ефіопія або Персія.
Однак своєю популярністю св.Матей завдячує не так апостольській діяльності, як тому, що від ІІ ст. християнська традиція вважає його автором першого з чотирьох канонічних Євангелій. Точно кажучи, сучасні біблійні дослідження суттєво нюансують питання авторства Євангелія у тому сенсі, що апостол Матей не міг бути його автором у сьогоднішньому розумінні цього слова, тобто, не писав власноручно та не диктував його тексту. Слід радше говорити про Матеєву традицію, тобто, що Євангеліє від Матея постало у християнській спільноті, яка дуже шанувала особу апостола і дбайливо зберігала його спогади про Ісуса. Зрештою, грецькі і латинські заголовки чотирьох Євангелій делікатно вказують на це "опосередковане авторство": "Євангеліє за Матеєм", "Євангеліє за Марком" тощо.
В день спомину св.Матея корисно ближче глянути на саме Євангеліє його імені. Далека від християнської традиції людина може здивуватися, навіщо Церква зберігає чотири Євангелія – чотири різні книги про життя і навчання Ісуса Христа, більша частина матеріалу яких повторюється. Чому б не об’єднати їх у один твір, уникаючи непотрібних повторень і накладок? В ранній історії Церкви такі спроби були (наприклад, т.зв. Діатессарон з ІІ ст.), але вони не прижилися, бо така об’єднавча маніпуляція мала б зворотний ефект: вона, можливо, покращила б дещо літературну сторону Євангелія, але надзвичайно б збіднила його релігійний зміст і богословське послання. Адже кожне з чотирьох Євангелій лише видається калькою інших. Насправді ж кожне з них по-своєму зображає постать Ісуса, акцентує інші сторони його навчання і діянь, але так, що в кінцевому результаті вони не суперечать одне одному, а взаємодоповнюються.
Для тих, хто звик регулярно читати Святе Писання або хоче почати це робити, ось пропозиція: щодня (або з іншою регулярністю) читати по одній главі з Матея, звертаючи особливу увагу на специфіку цього Євангелія, на особливості, яких інші Євангелія або не мають, або не так сильно на них наголошують. Тут наведемо лише три з цих характерних рис.
По-перше, Євангеліє від Матея можна назвати Євангелієм сповнення месіанських заповідей Старого Завіту. Як жодне інше, воно містить численні цитати зі Священних Писань Ізраїлю, причому цитати наводяться з однією метою – показати, що Ісус Христос справді своїм Втіленням, життям і смертю на хресті виповнив те, що свого часу в завуальованій формі заповіли Писання.
По-друге, Матей підкреслює ідею Царства Небесного (цей термін є властивий лише Матеєві, інші євангелісти говорять про Царство Боже). Хоч Небесне Царство є справою майбутнього (воно настане, коли Христос вдруге прийде на землю, щоб судити усі народи, як це виникає з есхатологічної проповіді, розд. 24-25), у зародку воно уже присутнє на землі (притчі про зерно гірчиці чи про закваску, розд. 13). Царство Небесне не є чимось статичним, воно зростає там, де зерна "слова Царства" падають на добрий ґрунт людського серця і приносять плоди (притча про сіяча). Щоб увійти у Царство, треба – і це фундаментальне поняття у Матея – чинитисправедливість: "якщо ваша справедливість не перевищить справедливості книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне" (5,20); "блаженні переслідувані за справедливість, бо їхнє Царство Небесне" (5,10). Про прихід цього Царства Ісус вчить апостолів молитися до Небесного Отця (молитва "Отче наш").
По-третє, Євангеліє від Матея особливо фокусується на усному навчанні Ісуса Христа. Проповіді Ісуса згуртовані у п’ять блоків: Мт 5-7 – Нагірна Проповідь; Мт 10 – місіонерська проповідь (настанови апостолам; образ справжнього учня і заохочення витривати серед переслідувань); Мт 13, 1-52 – притчі про Царство Небесне; Мт 18 – настанови апостолам про те, якою має бути спільнота вірних; Мт 24-25 – есхатологічна промова (про Божий суд наприкінці світу). Центральне місце посідає славнозвісна Нагірна Проповідь, яку слушно називають конституцією Царства Небесного, а її етичне послання є надзвичайно універсальне: воно порушить серце кожної відкритої на любов і правду людини, не лише християнина.
Тож літургійний спомин св.Матея, апостола, про якого знаємо дуже мало, є чудовою нагодою схилитися над Євангелієм, яке носить його ім’я, відкрити його особливість, глибше вчитатися у його нібито знайоме, але завжди нове і актуальне послання.

Тома Аквінський про гріх


Тома Аквінський про гріх


ТРЕБА ПАМ’ЯТАТИ

"…Гріх має подвійний наслідок. Важкий гріх позбавляє нас єдності з Богом, а через те робить нас нездатними до вічного життя, позбавлення якого називається "вічною карою" за гріх. З іншого боку, будь який гріх, навіть легкий, викликає нездорове прив’язання до творіння, яке потребує очищення чи тут, на землі, чи після смерті у стані, який називається Чистилищем. Це очищення звільняє від того, що називається "дочасною карою" за гріх. Ці дві кари не повинні розглядатися як помста, накладена Богом ззовні, бо вони виникають із самої природи гріха. Навернення, яке походить від глибокої любові, може привести до цілковитого очищення грішника, отже йому не доведеться вже терпіти жодної кари.
Прощення гріха і відновлення спілкування з Богом веде за собою відпущення вічної кари за гріх. Але дочасні кари за гріх залишаються. Християнин повинен намагатися, терпляче переносячи страждання і всілякі випробування, і в кінці спокійно прийняти смерть, прийняти дочасні кари за гріх як благодать; він повинен старатися через діла милосердя і любові, а також через молитву і різні покутні практики цілком звільнитися від "старої людини" й "одягнутися у нову людину".

"Катехизм Католицької Церкви" 1472-1473

"Треба пам’ятати, що засуджені на остаточне нещастя не зможуть після смерті мати те, чого жадали як найкращого: розпусники (luxuriosi) не матимуть там можливості для задоволення, а заздрісники не зможуть там нікого ображати й шкодити, і так само з кожним пороком. Але вони знатимуть, що ті, хто жив доброчесно, володітимуть найкращим пожаданим. Тож лихі журяться через скоєні гріхи не тому, що вони гріхами бридяться, бо й тоді радше воліли би при змозі грішити, ніж мати Бога, – а тому, що не можуть посісти, чого домагалися, а можуть посісти, чого цуралися. Отак-то й воля їхня навічно залишиться затятою в злому, і, однак, прикро журитимуться через скоєну провину та втрачену славу; зветься цей біль докором сумління, а в Святому Письмі метафорично йменується хробаком: "хробак їхній не помре" (Іс 66:24).

Св. Тома Аквінський, "Компендіум теології". Розділ 175

"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання наhttp://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/

СУД НАД БАЙДУЖІСТЮ


СУД НАД БАЙДУЖІСТЮ


 Те, що бути байдужим до хвороби ближнього – не є гідно християнина, власним прикладом довели учасники Всесвітнього дня хоспісної та паліативної допомоги, що його відзначали у Виноградові на Закарпатті.



Близько двох років тому у Виноградові була створена стаціонарна хоспісна палата, а від 1 червня 2011року тут почала функціонувати перша в Україні Виїзна консультативна служба для надання невідкладної допомоги невиліковно хворим.
Виїзна консультативна служба дозволяє покращити якість життя пацієнтів із невиліковними захворюваннями та членів їхніх сімей шляхом запобігання й полегшення страждань хворої людини. Ця допомога полягає у ранньому виявленні й оцінюванні проблем, що виникають, адекватних лікувальних втручаннях (зокрема, при больовому синдромі), а також наданні психологічної, соціальної, духовної та моральної підтримки. Особливою складовою паліативної допомоги є паліативна медицина – специфічний вид медичної допомоги пацієнтам в термінальних (фінальних) стадіях хвороби.
14 жовтня 2011року у Виноградові відзначали Всесвітній день хоспісної та паліативної допомоги. Організаторами акції були БО "Спільне об’єднання соціуму", Міжнародний фонд "Відродження", органи районної та місцевої влади, Виноградівська молодіжна громадська організація "Креатив" та Виноградівська дитяча громадська організація "Нова Хвиля".
В цей день волонтери МГО "Креатив" на головній площі Виноградова знайомили жителів міста з новоствореною виїзною консультативною службою з надання паліативної допомоги. Молодь розповідала виноградівцям про структуру служби,  її роль та послуги, що їх вона надає. Волонтери закликали людей не бути байдужими під гаслом "Ніхто не може додати днів до життя людини, але кожен може додати життя до її днів".
Тим часом у будинку культури м.Виноградова зібралися запрошені високопосадовці, депутати, підприємці, меценати та просто небайдужі люди, щоб узяти участь в благодійній акції "Від співчуття до милосердя – один крок. Зроби його". В.А. Шевчук, голова БО "Спільне об’єднання соціуму", презентував досягнення за весь період існування у Виноградові хоспісу та Виїзної консультативної служби. О.В. Любімов, голова Виноградівської районної ради розповів про роль виїзної служби у житті цієї місцевості. Надзвичайно вдалі слова для виступу підібрав о.Стефан Самборський, парафіяльний співробітник греко-католицької церкви св.Петра і Павла в м.Хуст. Також про духовну складову допомоги невиліковно хворим розповів і протоієрей Іоанн Шандра, керівник прес-служби Хустської і Виноградівської єпархії УПЦ. Члени Виноградівської дитячої громадської організації "Нова Хвиля" виготовили сувеніри, які були продані на аукціоні. За всі дитячі вироби було отримано 3700 грн., які пішли на покращення якості життя трудних хворих. Здавалося б, чим дитина може допомогти, наприклад, онкохворому? Та ми довели, що може. Також діти ДГО "Нова Хвиля" розіграли сценку "Суд над байдужістю", де акцентували, що саме людська байдужість є винна у більшості людських бідах. Тож не будьмо байдужі!

М.М. СІГЕТІЙ, керівник МГО "Креатив" та ДГО "Нова хвиля"

"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання наhttp://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/

Modlitwa Kapłana w niedzielny wieczór



Jestem sam,Panie,tego wieczoru.
W Kościele szum z wolna się uciszył,
Ludzie się rozeszli,
A ja wróciłem do domu
Sam.

Minąłem ludzi idących na spacer.
Przeszedłem koło kina ,które wyrzucało swoją porcję tłumu.
Przeszedłem koło kawiarnianych tarasów,gdzie zmęczeni spacerowicze starali się przedłużyć radość życia w świąteczny dzień.
Otarłem się o dzieciarnię bawiącą się na trotuarze.
Dzieciarnia,Panie.
Dzieci cudze,które nigdy nie będą moimi.

Więc jestem Panie.
Sam.
Cisza przygniata mnie,
samotność gnębi.

Mam 35 lat,Panie,
Ciało takie samo,jak inni,
Ramiona zdolne do pracy,
Serce zachowane dla miłości.
Ale Tobie wszystko oddałem.
To prawda,że były ci potrzebne.
Dałem Ci wszystko, ale ciężko było,Panie.
Ciężko dać swoje ciało, gdy ono chciałoby oddać się komu innemu.
Ciężko kochać wszystkich, a nikogo nie zachować dla siebie.
Ciężko ściskać czyjąś dłoń,a nie móc jej zatrzymać.
Ciężko rozbudzic czyjeś uczucie i Tobie je oddać.
Ciężko niczym być dla siebie,żeby być wszystkim dla bliżnich.
Ciężko byc takim jak inni i wród innych,a być innym.
Ciężko zawsze dawać ,a nie ubiegać się o to ,żeby brać.
Ciężko wychodzić naprzeciw bliznich ,a wiedzieć,że nikt nigdy nie wyjdzie naprzeciw mnie.
Ciężko cierpieć za grzechy innych i nie móc odmówić słuchania i dżwigania ich.
Ciężko wysłuchiwać tajemnic,a nie móc podzielić się nimi.
Ciężko nieustannie dźwigać innych i nie móc ani na chwilę pozwolić,żeby mnie inni dźwigali.
Cięzko podtrzymywać słabych ,a samemu nie móc oprzeć się na silnym.
Ciężko być samotnym.
Samotnym w obliczu wszystkich,
Samotnym wobec świata,
Samotnym w cierpieniu,
w śmierci,
w grzechu.

*****

Synu ,nie jesteś sam.
Ja jestem z tobą,
Ja jestem tobą.
Bo potrzebne mi było dodatkowe człowieczeństwo ,żeby móc kontynuować moje Wcielenie i Odkupienie.
Jam cię wybrał odwiecznie,
Potrzebny mi jesteś.
Potrzebne mi są twoje wargi,bym mógł dalej mówić,
Potrzebne mi jest twoje ciało,bym mógł dalej cierpieć,
Potrzebne mi jest twoje serce,bym mógł dalej kochać,
Potrzebny mi jesteś ty,bym mógł dalej zbawiać.
Zostań ze mną,synu.

*****

Otom ja,Panie,
Oto moje ciało,
moje serce,
moja dusza.
Uczyń mnie tak wielkim,bym mógł ogarnąć świat,
Tak silnym ,bym mógł go dźwignąć,
Tak czystym,bym mógł go objąć bez chęci zatrzymania go przy sobie.
Uczyń mnie miejscem nie spotkania,lecz przejścia,drogą,która nie zatrzymuje na sobie,bo nie ma na niej nic człowieczego,co by nie wiodło ku Tobie.
Tego wieczoru ,Panie gdy wszystko milczy i gdy w mym sercu czuję bolesne kąsanie samotności,
Gdy jednocześnie moje ciało bezustannie wyje z pragnienia przyjemności,
Gdy ludzie zżerają mi duszę,a ja czuję się niezdolnym do nasyceia ich,
Gdy cały świat ciąży mi na barkach swym ciężarem nędzy i grzechu,
Powtarzam ci moje "tak",nie w wybuchu radości,ale wolno,świadomie,pokornie,

Samotny,Panie ,przed Tobą, w ukojeniu wieczoru......

Парафія Матері Божої з Люрд в с. Зарудинці

Парафія Матері Божої з Люрд в с. Зарудинці