Парафія Пресвятої Діви Маріі Неустанної Допомоги, Бровари

Парафия Божьей Матери Ченстоховской. Мариуполь.

четвер, 13 березня 2014 р.

Рік папи Франциска: революція чи реформа?

Папа Франциск
Понтифікат Папи Франциска, що триває вже рік, підтверджує феномен цього Папи. Він здатен показати послання Євангелія у новий і захопливий спосіб, відповідаючи на духовний голод світу: несучи йому надію і сенс.
Святіший Отець підкреслює, що Церква — аби виконати це завдання — має пройти внутрішню метаморфозу. Тому спільноту вірних та її пастирів він закликає до «душпастирського і місійного навернення».
Понтифікат Франциска — розпочатий у Рік Віри, проголошений Бенедиктом XVI — це понтифікат глибоко душпастирський. Наскільки його попередник головний акцент робив на проголошенні Правди перед лицем релятивізму, так Франциск говорить про потребу «широко відчинити двері Церкви». Велике значення він надає належному стилю проголошення Євангелія так, аби дійти також до людей, які сумніваються і перебувають у пошуках.
Радість віри
Франциск переконаний — і сам про це свідчить, — що переказування віри не буде дієвим, якщо воно не сповнене радості й надії. «Відшукаймо та поглибмо запал, солодку і повну втіхи радість євангелізувати, навіть тоді, коли треба засівати плачучи», — пише він у повчанні «Evangelii gaudium» і зазначає, що «проголошувати Христа означає показувати, що вірити в Нього і йти за Ним — це не тільки правдиве і справедливе, але й красиве, це може наповнити життя новим сяйвом і глибокою радістю, навіть посеред важких випробувань» (EG 167).
Душпастирське навернення
Папа Франциск — як досвідчений душпастир і єзуїт, що знає світ, — досконало усвідомлює могутній каток секуляризації, який чавить нинішній світ, викликаючи відхід людей від Церкви. Відповіддю на це з боку церковних модерністських середовищ є постулат «лібералізації» вчення, зокрема у моральній сфері. Йдеться про те, щоб воно стало ближче до парадигми нинішньої мас-культури, яка абсолютизує свободу і самореалізацію, не стримувану моральними нормами.
Тим часом Франциск не має наміру «модернізувати» Церкву шляхом зміни вчення. Він натомість глибоко переконаний, що серйозної реформи вимагає спосіб проголошення Євангелія нинішнім людям. Тому він підносить гасло нової євангелізації — яку висували його попередники починаючи від Павла VI, — разом із тим підкреслюючи, що насамперед Церкву потрібно зробити більш місійною, тобто такою, щоби плідніше виходила до світу і всіх його бід.
Папа звертає увагу, що ми сьогодні «не так живемо в епоху змін, як перебуваємо в ситуації зміни епох». До цієї зміни має допасуватися й Церква: через реформу структур і спосіб своєї діяльності. Віднова, за Франциском, є необхідним елементом життя Церкви у кожну епоху, а примушує її до цього вірність Євангелію. Папа пояснює, що Євангеліє треба переказувати як «віковічну новину», бо сам Христос «завжди молодий і завжди є джерелом новизни». Тому Церква має прагнути до віднови, зокрема через руйнування схем, якими вона легко обростає. «Ісус Христос, — пише Папа у згаданому повчанні, — може розбити обтяжливі схеми, у які ми збираємося Його вмістити, і захоплює нас зненацька невпинною божественною креативністю. Щоразу, коли ми стараємося повернутися до джерел і віднайти первісну свіжість Євангелія, з’являються нові шляхи, творчі методи, інші форми вираження, більш промовисті знаки, слова, що містять новий сенс для нинішнього світу. Насправді кожна істинна діяльність завжди є євангелізаційною» (EG 11).
У своїй промові до бразильських єпископів 27 липня 2013 р., посилаючись на відомий документ з Апаресіди 2007 р., Франциск використав формулювання про «потребу душпастирського навернення». Він застерігав від схильності до душпастирства «на віддалі», позбавленого близькості, ніжності, сердечності. За оцінкою Святішого Отця, «від цього типу душпастирства можна очікувати щонайбільше якогось виміру прозелітизму, але воно ніколи не провадить до включення у Церкву. Натомість близькість набирає форми діалогу і творить культуру зустрічі. Критерієм близькості є також здатність цього душпастиря до зустрічей».
Перманентний стан місії
У посинодальному повчанні «Evangelii gaudium» можемо вичитати широку та сміливу душпастирську програму Франциска. «Я сподіваюся, — каже він, — що всі спільноти знайдуть спосіб зробити потрібні кроки, аби прямувати шляхом душпастирського та місійного навернення, яке не може залишити речі в такому стані, як вони є». Папа додає, що «нині ми не потребуємо звичайного адміністрування, натомість будьмо в усіх регіонах землі у постійному стані місії» (EG 25).
Тому слід зробити так, аби церковні структури «стали більш місійними, аби звичайне душпастирство в усіх своїх формах було більш експансивне й відкрите». Слідом за ІІ Ватиканським Собором Папа Франциск нагадує, що «навернення Церкви полягає в невпинній реформі самої себе з огляду на вірність Ісусові Христу».
Папа констатує, що «місійне навернення» має охопити кожну місцеву Церкву, тобто всі дієцезії світу, сходячи до кожної парафії та релігійного руху. А це вимагає провести всезагальний процес «розпізнання, очищення і реформи».
Церква — Люд Божий
Серед численних визначень Церкви Папа Франциск найбільше підкреслює розуміння її як «люду, що прямує до Бога» (EG 110). Він підкреслює, що Люд Божий, що ним є Церква, невпинно керований Святим Духом, який у ньому присутній. Тому Люд Божий є святим, а помазання Святим Духом робить його непомильним «in credendo». «Це означає, — додає Папа, — що коли (люд) вірує, то він не помиляється, навіть якщо не знаходить слів для вираження своєї віри» (EG 119). Отож Франциск робить висновок, що «Бог обдарував загал вірних чуттям віри — sensus fidei, — яке допомагає їм розпізнавати те, що насправді походить від Бога».
Тому Папа так уважно старається вслуховуватися у голос не тільки ієрархів, а й загалу християн. У цьому треба вбачати корені, зокрема, анкети на тему родини, у якій могли висловитися численні вірні і яка становить один із підготовчих інструментів для Синоду єпископів про сім’ю.
Роль мирян
Папа нагадує, що всі члени Божого Люду, а отже, також і миряни, покликані до євангелізації, що кожний з нас — на підставі хрещення — покликаний бути учнем-місіонером. А чимось невідповідним, на думку Папи, було би «думати про схему євангелізації, провадженої висококваліфікованими працівниками, тоді як решта вірного люду була би тільки приймачами їхніх діянь» (EG 120). Тому ніхто з-посеред охрещених не може зректися своєї участі в євангелізації.
Правильна розстановка акцентів
Франциск багато говорить про потребу переосмислення пріоритетів сучасного душпастирства. Він посилається на св. Тому Аквінського, який учив, що в моральному посланні Церкви існує «ієрархія в чеснотах і вчинках». А що важливе, підкреслював Аквінат, то це віра, яка діє любов’ю; милосердя ж слід сприймати як найбільше з чеснот. Помилка у душпастирській сфері, на думку Святішого Отця, настає тоді, коли «більше говориться про правду, ніж про благодать, більше про Церкву, ніж про Ісуса Христа, більше про папу, ніж про Слово Боже». Він додає, що «коли переказування є вірним Євангелію, то виразно видно центральний характер деяких істин, і стає зрозуміло, що християнське моральне вчення не є етикою стоїків; воно більше за якусь аскезу, не є звичайною практичною філософією ані каталогом гріхів і помилок» (EG 39).
А говорячи про проповіді (гомілії), Папа звертає увагу, що «переказування, яке моралізує чи агітує, також і те, яке перетворюється на якусь лекцію екзегетики, зменшує те спілкування між серцями, яке наявне у гомілії і яке повинне мати характер майже сакраментальний» (EG 142).
«Євангеліє насамперед запрошує нас, — каже Папа, — аби ми відповіли Богові, який нас любить і спасає нас, розпізнаючи Його в інших і виходячи поза самих себе, щоб шукати блага всіх. (…) Якщо це запрошення не сяє сильно і привабливо, то моральній будівлі Церкви загрожує те, що вона стане паперовим палацом, а це найбільша небезпека. Тоді проголошуватиметься не Євангеліє, а тільки деякі доктринальні або моральні акценти, що виводяться з певних ідеологічних опцій. Посланню загрожуватиме втрата його свіжості, якої воно більше не матиме» (EG 39).
Тому Папа нагадує, що в церковному переказуванні Євангельського послання особливу роль відіграє «керигма». Невпинно має лунати найперше повідомлення: «Ісус Христос любить тебе, Він віддав своє життя, аби тебе спасти, а тепер Він живий і поруч із тобою щодня, зоб тебе освятити, зміцнити й визволити» (EG 164).

За матеріалами: deon.pl

Немає коментарів:

Дописати коментар

Парафія Матері Божої з Люрд в с. Зарудинці

Парафія Матері Божої з Люрд в с. Зарудинці