МЕНЕ ТОБІ ПОДАРУВАВ ІСУСИК

МЕНЕ ТОБІ ПОДАРУВАВ ІСУСИК

Свого синочка Наталя та Ігор з Тернополя називають "миколаївським хлопчиком", бо з’явився він у їхньому житті якраз на День святого Миколая. А повне ім’я їхнього п’ятирічного дива – Герард-Олександр-Степан. Чому? Довга історія…

– З майбутнім сином доля звела нас завдяки моїй лікарці, – розповідає Наталя. – Вона як жінка мене дуже добре розуміла. На власні очі бачила, як я страждаю від того, що не можу бути мамою. Якось я прийшла до неї на прийом, а вона каже: "У нас у відділенні є хлопчик. Одинадцять місяців. Мати його покинула. Дуже гарна дитина. Подивись!"

Я прийшла, подивилась. Справді, таке хороше, спокійне хлопченя. Але в серці мені нічого не тьохкало. Це було 14 грудня. Лікарка запросила мене прийти 19 грудня – на День святого Миколая. Я прийшла. Вона й давай мені знову про цього хлопчика розповідати, як його всі в лікарні люблять-голублять. Але якось я не дуже цим пройнялася. Тоді вона мені запропонувала його перевдягти. (Думаю, вона зумисне психологічно підштовхнула мене в тій ситуації). Я вдягала його в штанці, і якоїсь миті цей малесенький хлопчик до мене так щиро притулився! Цього не передати словами… От тоді вже в мене тьохнуло! Я вмить відчула: моя дитина! У мене почалася така ейфорія… Я бігала по магазинах, як ненормальна, скуповувала все, що бачила: одяг, іграшки, щось смачненьке – усе для нього. За кілька тижнів зі Сашком познайомився мій чоловік Ігор. Прийшов у лікарню, узяв малого на руки – і все… Рішення було ухвалено.

Ми почали думати, як Сашка найшвидше забрати додому. (Тоді ми вже були кандидатами в усиновлювачі). Аж тут з’ясувалося, що в хлопчика немає документів. А насамкінець ще й з’явилася його біологічна мати! У нас був шок… З’ясувалося, що ця жінка просто підкинула сина в лікарню. Фактично дитина нікому не була потрібна, але юридично ми не мали права забрати Сашка. Малого повернули до дитячого будинку. Паперова тяганина затяглася майже на півроку… Сина ми навідували мало не щодня. А він буквально пропадав за нами – не пив, не їв, сидів під дверима і весь час чекав на нас. Тільки в квітні нам вдалося оформити опіку.

Ніколи не забуду перший день, коли Сашко зайшов до нашої хати. Це було 27 квітня – після Пасхи. Йому було тоді рік і три місяці. Він ще ледве на ніжках тримався. Ми його поставили на підлогу, а він став цілувати землю… Коли ми це побачили, довго не могли прийти до тями… Наш хлопчик дуже релігійний. Зважаючи на його вік, це просто неймовірно. Ми з чоловіком люди віруючі, але спеціально сина до релігії не привчали. Коли в нього стався напад астми, він сам повернувся до ікони й попросив у Бога здоров’я. Хоча ніхто йому не показував раніше, як це робити. Можливо, це якимось чином пов’язано з тим, що для мене він – випрошена в Бога дитина. Під час оформлення документів я щодня молилася святому Герарду – покровителю матерів і дітей.

Ми дали нашому синові потрійне ім’я – Герард-Олександр-Степан: Герард – на честь святого Герарда, Олександр – на честь прадідуся, а Степан – на честь святого Степана, першого святого, який був страчений за віру Христову.

Сашко – дивовижна дитина. У два з половиною роки він нам повідомив, що буде священиком! Ми дивилися запис вінчання наших знайомих, і він нам таке видав… Зараз йому п’ять років. Він наше справжнє диво – "миколаївський хлопчик"! Дуже артистичний, співає, танцює, знаходить спільну мову з усіма: з дорослими і з дітьми. Наш тато – педагог, багато часу проводить з учнями й студентами в краєзнавчих походах. Сашко йому завжди телефонує, коли вони в дорозі, й питає: "Ти дітей пильнуєш? Усі там здорові?"Коли я на нього дивлюся, у мене душа розгортається…

А на торішній День святого Миколая Сашко до мене підходить і каже: "У мене до тебе серйозна розмова. Я хочу сестричку. Не треба мені ніяких подарунків, мені потрібна сестричка!" Ми з Сашком ще не порушували теми про те, як він у нас з’явився. Проте він знає, що є "дітки з реклами"(мається на увазі ролики проекту "Цій дитині потрібна родина"). І от тепер він хоче "сестричку з реклами". І сайт"Сирітству ні!" він знає. Ми з ним там дивимось на дівчаток. Набачили Стеллу, так він мені кожен день: "Мамо, увімкни мені Стеллу!" На жаль, Стеллу вже забрали, та ми не втрачаємо надії – знайдемо! Документи вже зібрали.

Очевидно, що рано чи пізно, а на нас із Сашком чекає детальна розмова про усиновлення: він не розуміє різниці між усиновленням і народженням діток. А зараз, коли Сашко запитує в мене, звідки він у нас знайшовся, сам собі й відповідає: "Мене тобі подарував Ісусик".

Зараз ми частенько їздимо в дитячий будинок, де жив Сашко. (Хоча певний час він боявся туди повертатися).Навідуємо діток, приносимо гостинці. І кожного разу Сашко каже директорові: "Записуйте мій телефон, і щойно з’явиться сестричка, ви мені терміново передзвоніть!"

Тож ми чекаємо на дзвінок.

Історія з життя. Оригінал міститься на сайті Всеукраїнського порталу національного усиновлення:http://www.sirotstvy.net

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання наhttp://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/