Великий Tиждень

Великий тиждень

Входимо в найважливіший тиждень літургійного року, який називається Великим. Церква установила його, щоб допомогти нам якнайкраще пережити тайну Муки, Смерті і Воскресіння Ісуса – Тайну нашого спасіння, найважливіші події в історії людства. А тому таким важливим і Великим є цей тиждень. Він формувався в літургії поступово. Спочатку піст перед Великоднем тривав лише 3 дні. З часом було введено сорокаденний піст, в якому по-особливому виділено Великий Тиждень. Розпочинає його Вербна Неділя. Цього дня Христос в'їхав урочисто в Єрусалим, щоб там звершити діло спасіння.

  

Входимо в найважливіший тиждень літургійного року, який називається Великим. Церква установила його, щоб допомогти нам якнайкраще пережити тайну Муки, Смерті і Воскресіння Ісуса – Тайну нашого спасіння, найважливіші події в історії людства. А тому таким важливим і Великим є цей тиждень. Він формувався в літургії поступово. Спочатку піст перед Великоднем тривав лише 3 дні. З часом було введено сорокаденний піст, в якому по-особливому виділено Великий Тиждень. Розпочинає його Вербна Неділя. Цього дня Христос в'їхав урочисто в Єрусалим, щоб там звершити діло спасіння.

Про цю подію пишуть усі чотири євангелісти, що свідчить про те, яке велике значення вона мала для них. Йоан Євангеліст коротко і стисло звітує: «Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмове гілля й вийшли Йому назустріч з окликами: Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар.» (Йн 12, 12-13). Учасники привітання Ісуса чули про великі чуда, здійснені Ним, особливо про недавнє воскресіння Лазаря. Сподівалися, що Він оголосить себе Царем Ізраїля, вижене римлян і закінчиться неволя Вибраного народу. Оживлені цією надією стелили під ноги осляти, несучого Ісуса, свій одяг та пальмове гілля, волаючи: «Осанна!».

Церква згадує цей в'їзд, благословляючи вербні гілки, з якими вірні в процесії прибувають на головну святу Месу. Звичай благословення гілок появився в ХІ столітті. Процесія з ними має на меті з однієї сторони пригадати подію з життя Ісуса, а з іншої сторони усвідомити нам, що проголошуючи Христа Царем, ми погоджуємося на дорогу до Небесного Отця, яка веде через хрест. Бо ж не інакше було в житті нашого Господа.

Про що думав Ісус під час свого урочистого в'їзду в Єрусалим? Напевно думав про здійснення пророцтва, яке звіщало цю подію. Але Він знав також про уже близьку Страсну П'ятницю. Бачив обличчя тих, які невдовзі будуть кричати: «Розіпни Його!» (Мк 15, 13). В літургії Вербної неділі є присутні два моменти: радісна процесія з вербами а також читання Господньої муки. В цей спосіб Церква підкреслює, що Господній тріумф та Його Жертва є між собою нерозлучно пов’язані. Бо хоч через кілька днів після радісного привітання Ісус досвідчить такої ганебної смерті, то однак ніколи не перестане бути Царем Всесвіту. Його троном стане хрест. Після опису Господньої Муки замовкають органи та дзвони, наближається уприсутнення тайни Господньої муки.

До 1955 р. в Церкві існував звичай, що священик виходив у Вербну неділю перед храм, а двері святині зачиняли. Тоді священик вдаряв три рази хрестом в двері, після чого їх відкривали, а процесія входила до храму на Службу Божу. Цей символ мав пригадати вірним, що закрите небо було нам відкрите завдяки хресній смерті Ісуса. 

Найважливішими днями Великого тижня є Пасхальне Тридення, яке розпочинається у Великий Четвер. У цей день літургія Церкви впроваджує нас в тайну Господньої Вечері Великого Четверга. Святе Пасхальне Тридення Господньої Муки та Воскресіння ясніє як вершина всього літургійного року. Так як неділя становить вершину тижня, так літургійний рік осягає вершину в урочистість Пасхи. Пасхальне Тридення розпочинається Месою Господньої Вечері, а закінчується вечірнею неділі Воскресіння.

Ісус, засідаючи до своєї останньої в житті Пасхи, сказав знаменні слова: «Я сильно бажав спожити оцю Пасху з вами перш, ніж мені страждати» (Лк 22, 15). Чому? Бо ця Пасха, яку завжди обходили євреї, стала тепер «Предивною Пасхою». Бо був це день прощання і розставання з Апостолами. День об’явлення зворушливої любові та покори Божого Сина. День установлення Євхаристії і священства.

Над хлібом і вином, традиційною поживою для євреїв, спочило Ісусове благословення і слова переміни: «Беріть і їжте, це моє Тіло. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: Пийте з неї всі, бо це Кров моя Нового Завіту» (Мт 26, 26-28). Вперше в незрозумілий, таємничий спосіб Бог Людина став поживою для людей.

Папа Йоан Павло ІІ в своїй енцикліці про Євхаристію в житті Церкви писав про велике євхаристійне захоплення над тим, що сталося під час Тайної Вечері. Предивною була ця Вечеря, бо буде тривала до кінця світу і кожен може брати в ній участь. Предивною була, бо Христос установив під час Неї священство. Наказав уприсутнювати Євхаристію як Жертву і Трапезу. «Чиніть це на мій спомин» (Лк 22, 19). Сьогодні всі священики виконують це доручення, звершують Найсвятішу Жертву. Священство є участю в священстві Христа, який є єдиним, Найвищим Священиком. Це священство триває, є присутнє в таїнстві священства. Переживаючи Рік священства по-особливому дякуймо Богу в цей Великий Четвер за священиків, яких нам дає та просімо для них про благодать святості та вірності.

Під час літургії Великого Четверга вживається також обряд миття ніг. Цей жест у євреїв виконували завжди раби або слуги. Ісус під час Тайної Вечері власноруч омив ноги апостолам, даючи приклад любові кожному з нас. Любові, яка є безкорисливим даром з себе для інших; яка не чекає, щоб їй служили, але сама спішить служити. Звичай миття один одному ніг спершу мав місце у бенедиктинських монастирях. Згодом цей жест почав використовуватись у Літургії Великого Четверга. Спочатку у римській Літургії його могли виконувати лише єпископи і абати. Сьогодні, після літургійної реформи, цей обряд може звершуватись у кожній парафіяльній спільноті.

Після літургії наступає «оголення вівтаря», тобто знімається з нього скатертина на знак зради, самотності та оголення Ісуса перед хрестовою смертю. Давніше, в стародавніх базиліках, після Меси Господньої Вечері вівтарі руйнували, щоб їх в суботу знову відбудувати. Таким чином проявлявся динамізм та експресія літургії.

Усе, що відбулося в Великий Четвер, сталося на тлі зради Юди Іскаріота. Так буде до кінця світу з тією «Предивною Вечерею». Буде Євхаристія, буде священство і Церква, «яку брами пекельні не подолають». Але будуть також зради і відступи, бо де є людина, там буде також слабкість і гріх. Щоб нам тільки не забракло покори та відваги повертатися зі скрушеним серцем до Господа.

Наступним днем Пасхального Тридення є Велика П’ятниця. В цей день не відправляється Євхаристія. Відбувається тоді літургія Господньої муки, в центрі якої знаходиться заслонений хрест, на якому відбулася перемога Господа над гріхом, смертю та сатаною. В перших віках християнства по-особливому підкреслювалося, що хрест є знаком перемоги, а не лише страждання та смерті. Христос був на хресті одягнений в царські або священицькі шати. Тому в днях особливого переживання муки Ісуса цей тріумфуючий хрест заслоняли. Відслоняли його в момент перемоги Ісуса смертю на хресті, тобто в Велику П’ятницю.

Цей звичай залишився і до сьогодні, хоч сьогодні в зображенні Ісуса на хресті більш підкреслюється Його страждання. Церква хоче нам однак показати, що страждання і смерть Ісуса є тайною, бо по-людськи Ісус був переможений, однак так насправді Він переміг. Своїм стражданням та смертю Він переміг смерть вічну. Це є великою тайною нашої віри.

Під час літургії Господньої Муки відбувається адорація хреста, який урочисто вноситься до храму. Вшанування хреста відбувається так як в перших віках християнства: можна до нього торкнутись чолом, можна його поцілувати. В цьому хресті бачимо Голгофський хрест, на якому помер Господь. Тому під час літургії Великої П’ятниці приклякаємо перед ним та вшановуємо з такою ж вірою, з якою ми вшановували б хрест на Голгофі. Поклоніння хресту означає, що для нас немає нічого ціннішого понад Христа, понад Його смерть і воскресіння. Також впродовж усього дня у Велику Суботу, аж до Пасхальної Вігілії, приклякаємо перед хрестом, віддаючи йому глибоку пошану.

Велика П’ятниця є днем, який потрібно переживати в пості, молитві та святій тиші.  На жаль багато людей забуває про ці важливі елементи, зосереджуючись лише на зовнішніх приготуваннях до святкування Великодня. Адже в Велику П’ятницю Христос віддає за нас своє життя. Тому на знак єдності з Ним ми повинні з любов’ю брати участь в Його стражданні через піст та відречення. Це добре, що внаслідок цього ми є ослаблені, бо власне в цьому полягає піст, щоб відчувати біль, голод і слабість тіла. Церква є Нареченою Христа, яка хоче переживати те, що Її Наречений. Ісус переживає Муку, страждання, відчуває слабість тіла, виснаженого голодом та болем. Ми теж можемо разом з Христом цього досвідчувати. Якщо Його дійсно любимо, то хочемо бути з Ним солідарні. Ісус говорив: «Прийдуть дні, коли заберуть від них молодого, тоді будуть постити в ті дні» (Лк 5, 35). Це у Велику П’ятницю забрали нам Господа, тому це є час посту, мовчання та зосередження серця на Господі.

Тими, які стали винуватцями страждань і смерті Господа не є лише особи, що безпосередньо видали Його на смерть, але усі грішники, тобто кожен з нас. Ми є відповідальними за страждання Христа. Св. Франциск з Асижу говорив: «Ні, не біси Його розп’яли, це ти з ними розіп’яв Його і продовжуєш розпинати, насолоджуючись злими звичками та гріхами». Дивлячись на хрест, можемо собі усвідомити вагу кожного гріха, тому що його ціною є смерть Ісуса на хресті. А отже, докладаймо усіх зусиль, щоб боротися проти спокус та гріха. Автор Листа до євреїв закликає не падати духом у цій боротьбі, але дивитися на Господа, який витерпів від грішників таке велике проти себе противенство (Див. Євр 12, 3). «Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха» (Євр 12, 4) - пише він далі, підкреслюючи, що ця боротьба іноді вимагає величезних зусиль. Чи докладаємо такі зусилля в боротьбі проти спокус, поганих звичок, вад? Чи не піддаємося іноді дуже легко? Споглядаймо з вдячністю та любов’ю на хрест – ось ціна нашого спасіння, ось ціна, яку заплатив Господь за наші гріхи!

Нехай участь в літургії Великої П'ятниці та дух відречення і посту, дозволить нам більш наблизитися до Спасителя, полюбити Його Муку і прийняти дар Спасіння.

Вершиною Пасхального Тридення є літургія Пасхальної Вігілії, яка відбувається у Велику Суботу після заходу сонця. Після народження Христа у віфлеємському вертепі ангел з неба взивав людей до радості. У Велику Суботу людина взиває ангелів у величному гімні Екзультет до радості з Воскресіння Господнього. Вся Церква, оголошуючи Перехід Господа із смерті до життя в прославленому тілі, спасенну подію, що стосується всіх людей, – радується, співаючи багаторазово Алілуя і взиваючи кожного віруючого до радісного прославлення Бога.

В Пасхальному посланні, званому «Екзультет», яке співає священик на початку літургії чуємо, що ніч пасхальна – це та сама ніч, в яку колись наших батьків, синів Ізраїля, Господь вивів із Єгипту та пройти дозволив сухою ногою через Червоне море. Це та сама ніч, що стовпа вогняного світлом розсіяла темряву гріха, а тепер ця сама ніч всіх віруючих у Христа по всій землі звільняє від зіпсуття язичницьким життям і мороку гріхів, повертає благодать та збирає у святих спільноті. Власне цієї ночі Христос, подолавши пута смерті, як переможець вийшов із відхлані. (Exultet)

Християни святкують Пасху на подобу єврейської Пасхи, але у центрі її є вже не подія Виходу Ізраїльського народу з Єгипетської неволі і перехід через Червоне море, а перехід Ісуса Христа зі Смерті до Воскресіння. Він є істинним Агнцем, кров'ю котрого освячуються домівки вірних (Exultet).

У цю пасхальну ніч вся Церква чуває, перебуває на молитві та слуханні Божого Слова. Пасхальне нічне чування є найбільшим святом християнської спільноти, є серцем літургійного року.

Воскресіння Христа спонукає християн до проголошення всьому світові Доброї Новини. Однією з форм сповідання віри у Воскреслого Господа є резурекційна процесія. «Резурекціо» з латинської означає воскресіння. Вірні виходять назовні, щоб спільно дати свідоцтво про свою віру у Воскресіння Христове.

На чолі процесії йде хрест з червоною єпітрахиллю, яка символізує перемогу Ісуса-Царя над владою смерті, та фігура Воскреслого Господа. Серцем процесії, є Христос у Пресвятій Євхаристії. Пісні, які співаються під час процесії, виявляють віру у Воскресіння Христове — вони лунають як заклик приєднатись до пасхальної радості Церкви.