Ще 2009 року Папа Бенедикт ХVІ оголосив про намір створення так званого "Двору язичників", де люди з-поза Церкви могли б якось "доторкнутися" до Бога. Йшлося про середовище, де б християни, окрім діалогу з іншими релігіями, могли провадити діалог із тими, для кого релігія є чимось чужим, хто не хоче залишитися без Бога й прагне наблизитися до Нього, хай навіть Незнаного.
Концепція Двору язичників сягає 20-19 років до Р.Х., коли цар Ірод, після єврейського вигнання, розпочав реконструкцію Другого храму в Єрусалимі. Особливістю цієї святині було те, що, окрім місця, призначеного для народу Ізраїля (чоловіків, жінок, священиків), було створено ще один двір, куди міг увійти кожен охочий: юдей чи не-юдей, обрізаний чи необрізаний, язичник. На цій території також збиралися рабини та книжники, готові вислухати питання про Бога від присутніх та дати належну відповідь. Це місце було не тільки місцем, так би мовити, "екуменічним" чи культурним – воно збирало людську різноманітність поглядів, культур, релігій. Місце, де люди могли намагатися разом обговорювати важливі питання.
"Двір язичників" сьогодні є простором для дискусій та діалогу. Організовуються ці заходи в містах по всьому світі, задля діалогу між провідними інтелектуалами, митцями як із "зовнішнього світу", так і з католицького середовища. На сьогоднішній день "Двір язичників" вже діє у Франції, Швеції, Італії, Албанії.
Цей захід заслуговує на нашу увагу – причому з різних аспектів. По-перше, Церква вирішила вийти із безпечних церковних просторів, аби почати діалог "біля джерел" секуляризму, світських та атеїстичних поглядів. Отже, першим містом, де було проведено таку зустріч, став Париж.
Як підкреслив о. Жан-Марі Лоран Мазас, ця акція не є євангелізацією іншої сторони. Невіруючих потрібно прийняти на тих умовах, на яких вони хочуть бути партнерами в таких діалогах, – і прийняти їх із повною повагою до їхнього вибору та свободи. У такий спосіб Церква визнає прагнення тих груп людей, які просто не хочуть бути об’єктом євангелізації, але при цьому відкриті до діалогу з віруючими.
У когось, можливо, виникне питання: якщо ми наважуємося увійти до атеїстичного світу на його умовах, якщо не хочемо євангелізувати, то навіщо провадити такий діалог? Відповідь проста: якщо Церква відчуває себе відповідальною перед Богом за цілий світ, то іншого вибору в неї немає. Нинішні часи вимагають глобального діалогу. Не можна усамітнюватися в гетто віруючих – і, відповідно, невіруючих. Відсутність розмови з атеїстами й агностиками може легко призвести до самоізоляції віруючих.
Також, як зазначив о. Познаньскі, розмова з атеїстами та агностиками може допомогти у формації віри. Як пише Майкл Новак, атеїсти іноді добре висловлюють те, про що віруючі бояться сказати, а через це християни не мають відваги долучитися до розв’язання складних проблем. Так, наприклад, атеїзм міг би допомогти очистити віру від псевдорелігійних ілюзій. Сьогодні, коли багато чуємо про відродження релігії, можливо, й варто було б дозволити невіруючим сформулювати питання, які сприятимуть критичним роздумам над якістю нашої віри.
Підготувала Ірина Островська
За матеріалами Deon, КАІ
Фото: вид на Стіну плачу в Єрусалимі та мечеть, зведену на місці храму
"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.
Немає коментарів:
Дописати коментар